Про систему життєвих цінностей Івана Коваленка та відповіді на інші питання...


Питання доньці поета Марії Кириленко задавала Олена Рижанкова, м.Кривий Ріг 
Маріє Іванівно, скажіть, будь ласка, чи можна вважати, що Іван Юхимович Коваленко йшов попереду свого часу? 
Коваленко дійсно випереджав час, оскільки за умов тоталітаризму  сповідував базові демократичні цінності та свободи – свободу слова, свободу самовираження, свободу любити свою Батьківщину, свободу говорити і писати вірші рідною мовою…  Але все набагато глибше і серйозніше: вірші І.Коваленка взагалі поза часом, адже у його творах звучать вічні загальнолюдські цінності – любов до Батьківщини, роль поета і поезії, порядність, самопожертва, дбайливе ставлення до природи, засудження продажництва, зради, злочинів проти людства... А ще – кохання, ніжність, вірність… Навіть про особисте поет вміє говорити так, що читач сприймає його  слова як звернені безпосередньо до нього. Тому про Івана Коваленка можна говорити як про поета, творчість якого звучатиме сучасно за будь-яких часів. 

Про Фестиваль, молодь, поезію та вірші Івана Коваленка...


На питання Володимира Домбровського відповідає донька поета Марія Іванівна Кириленко.

Довідка: У Боярці з 2012 року проходить Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка, в рамках якого відбуваються наступні конкурси:  пісенної лірики «Віршована мелодія», співаної поезії «Тиха зірка», читецький «Сила слова», вокальний «Осіння пісня», гітаристів «Боярський Хрещатик» та заключний гала-концерт. (Офіційний сайт Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка).   

Маріє Іванівно, поет, чия творчість більшою мірою припадає на минуле сторіччя,  і   молодіжний Фестиваль – як це поєднується?
Іван Коваленко – фактично наш сучасник, адже помер уже за Незалежності України у 2001 році.  Дуже умовно його відносять до шістдесятників і то лише тому, що існує традиція «прив’язувати» митців до певної історичної епохи, літературної течії тощо.  Видатні творці  залишаються в історії культури як позачасові особистості. Саме до таких належить і Іван Коваленко. Визначається це дуже просто – наскільки затребуваною є творчість поета, чи знаходить вона місце лише в шкільній програмі і в дисертаціях літературознавців, чи, навпаки,  живе своїм особливим життям, подорожуючи суспільною свідомістю. Вірші Івана Коваленка  давно звучать у шкільних класах, цінуються простими читачами, кладуться на музику, звучать чарівними піснями, з іменем поета пов’язані прогресивні громадські ініціативи, саме такі, як наш молодіжний Фестиваль...

Продовжуються зйомки фільму про Івана Коваленка


 

Продовжуються зйомки фільму «Дума про вчителів» про поета-дисидента Івана Коваленка та його дружину Ірину Павлівну (режисер – Богдан Гнатюк, оператор – Олександр Скудар).  Цього року творча група працювала на малій батьківщині поета – в його рідному селі Лецьки та біля загальноосвітньої школи №1, що в Переяславі-Хмельницькому. Іван закінчив школу у 1936 році, на будівлі розміщено меморіальну дошку.

Продовжуються зйомки фільму про Івана Коваленка

Супроводжувала групу донька поета Марія Кириленко, яка радо побувала в рідному селі свого батька.



 
Знімальна група не обійшла своєю увагою пам'ятник жертвам голодомору у Лецьках. Іван Юхимович чудом вижив  у ті часи, коли вимерла майже половина села. 

 

На місці батьківської хати Івана Коваленка - просто хащі. Не залишилося жодного сліду й від калинового гаю, який оспівував поет... Зберігся лише будиночок брата по батьку Василя Коваленка. Його показала Любов Дем'яненко, племінниця дружини. 

 

... Робота над фільмом триває з 2009 року (див. публікацію). На жаль, через брак коштів на монтаж  (практично весь матеріал відзнято) час виходу фільму на екрани ТБ не визначений. 


Візит до Чернігівської ЗОШ №4 та музею історії Лісковиці


Візит до Чернігівської ЗОШ №4 та музею історії Лісковиці

 

 

Донька поета-дисидента Івана Коваленка Марія Кириленко відвідала Чернігівську ЗОШ №4 та передала до шкільної бібліотеки примірники збірки поета «Порив до небес» (вибрані твори для шкіл та ВУЗів) та побувала в музеї історії Лісковиці, що діє при школі.  Марія Іванівна розказала про свого батька – поета-дисидента Івана Коваленка, про його багаторічний зв'язок з Черніговом та мальовничою Лісковицею. Так сталося, що рідне місто його дружини Ірини Павлівни (в дівоцтві Пустосмєхової) стало знаковим у житті поета. Іван Юхимович був одним із директорів ЗОШ №4 у важкий час відновлення школи після німецької окупації в 1943 році, а потім разом із дружиною вчителював у школі до 1947 року (Фото Івана Юхимовича разом із ученицями в українському народному вбранні зберіглося саме з тих часів і посідає почесне місце в музеї Лісковиці). А потім більше 50-ти років щоліта (окрім років, що провів в концтаборі на Уралі) відпочивав у славнозвісному  «будинку під акаціями» (вул.Антонова-Овсієнка, 46).  

 

Участь у зустрічі взяли  Рідзель О.М.  директор Чернігівської загальноосвітьої школи І-ІІІ ступенів №4; Багіна Т.Л.  вчитель, директор ЗОШ №4 протягом 40 років; Червяк Т.М.  завуч; Федоренко О.В. – педагог-організатор; Федоренко М.В. – учениця педагогічного ліцею гуманітарного профілю;  Горбач Л.О. – бібліотекар; Кашка Б.Ф. – вчитель історії.

Про зв'язок Івана Коваленка з Черніговом читайте у публікації Радислава Кокодзея «Іван Коваленко і Чернігів» (журнал «Літературний Чернігів», 2003. №4 (24). С.19-22) 

Вірші, присвячені Чернігову:
Вірш «Старе піаніно» (присвячено художнику Андрію Петусю та його дружині, що також жили на Лісковиці). 

Іван Коваленко як перекладач: «Стріла і пісня» Генрі Лонґфелло


Оксана БОДНАР, доцент («Галицька академія»)
«”Стріла і пісня” Генрі Лонґфелло в україномовному просторі» (уривки із статті)
 
 
Автор статті на основі літературознавчого аналізу дає оцінку україномовним версіям "Стріли і пісні" Генрі Лонґфелло та з'ясовує особливості відтворення авторського стилю різними інтерпретаторами, зокрема Іваном Коваленком...
 

Про Івана Коваленка на Форумі української молоді діаспори "Франківськ-2014"


 

На Прикарпатті з успіхом пройшов Форум української молоді діаспори «Франківськ-2014», організатором якого виступив Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (СКУМО). В рамках Конгресу було проведено низку тематичних сесій, під час яких представники діаспори з понад двадцяти держав світу обговорили економічні, політичні, інформаційні та інші питання. На одному з таких зібрань 21 серпня у селищі міського типу Ворохта молоді українці з різних куточків світу почули і про поета-дисидента Івана Коваленка. Культурний та громадський діяч, збирач українських пісень Ігор Равренчук розповів про життєвий шлях поета, презентував  сайт, присвячений його творчості, прочитав вірші.

У Сан Дієго звучала «Червона калина» Івана Коваленка


23 серпня 2014 року Українська громада міста Сан Дiєгo (Каліфорнія, США) святкувала День Незалежності та День Прапора України, влаштувавши благодійний патріотичний захід у парку  San Dieguito County Park з метою збору коштів на підтримку української армії. Під час заходу збиралися благодійні внески, діяв ярмарок, проводилися конкурси, а художник Ігор Куценко за пожертви малював портрети бажаючих.  Біля 200 присутніх зібрали загалом  $2500, що підуть на обладунки нашим воякам.


 

Про шкільний театр, організований подружжям Коваленко


 

Під час недавнього круглого столу на теми культури ентузіасти підняли питання про створення у Боярці муніципального театру. Чи не занадто для нашого бідненького міста з купою соціально-економічних проблем?  І чи взагалі на часі амбітні культурологічні проекти в той час, коли наша Батьківщина піддається підступній повзучій агресії з боку сусідньої держави?..  
Старожили ще пам’ятають, що в Боярці театр уже був – шкільний, аматорський, але разом із тим настільки високого рівня, що збирав на свої вистави численну глядацьку аудиторію. Організували театр вчителі Боярської ЗОШ №1 Іван Юхимович та Ірина Павлівна Коваленки. Іван Коваленко увійшов в історію міста та всієї України як поет-дисидент, але не забуваймо – він був видатним педагогом…   

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?