Про Фестиваль, молодь, поезію та вірші Івана Коваленка...


На питання Володимира Домбровського відповідає донька поета Марія Іванівна Кириленко.

Довідка: У Боярці з 2012 року проходить Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка, в рамках якого відбуваються наступні конкурси:  пісенної лірики «Віршована мелодія», співаної поезії «Тиха зірка», читецький «Сила слова», вокальний «Осіння пісня», гітаристів «Боярський Хрещатик» та заключний гала-концерт. (Офіційний сайт Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка).   

Маріє Іванівно, поет, чия творчість більшою мірою припадає на минуле сторіччя,  і   молодіжний Фестиваль – як це поєднується?
Іван Коваленко – фактично наш сучасник, адже помер уже за Незалежності України у 2001 році.  Дуже умовно його відносять до шістдесятників і то лише тому, що існує традиція «прив’язувати» митців до певної історичної епохи, літературної течії тощо.  Видатні творці  залишаються в історії культури як позачасові особистості. Саме до таких належить і Іван Коваленко. Визначається це дуже просто – наскільки затребуваною є творчість поета, чи знаходить вона місце лише в шкільній програмі і в дисертаціях літературознавців, чи, навпаки,  живе своїм особливим життям, подорожуючи суспільною свідомістю. Вірші Івана Коваленка  давно звучать у шкільних класах, цінуються простими читачами, кладуться на музику, звучать чарівними піснями, з іменем поета пов’язані прогресивні громадські ініціативи, саме такі, як наш молодіжний Фестиваль...

Продовжуються зйомки фільму про Івана Коваленка


 

Продовжуються зйомки фільму «Дума про вчителів» про поета-дисидента Івана Коваленка та його дружину Ірину Павлівну (режисер – Богдан Гнатюк, оператор – Олександр Скудар).  Цього року творча група працювала на малій батьківщині поета – в його рідному селі Лецьки та біля загальноосвітньої школи №1, що в Переяславі-Хмельницькому. Іван закінчив школу у 1936 році, на будівлі розміщено меморіальну дошку.

Продовжуються зйомки фільму про Івана Коваленка

Супроводжувала групу донька поета Марія Кириленко, яка радо побувала в рідному селі свого батька.



 
Знімальна група не обійшла своєю увагою пам'ятник жертвам голодомору у Лецьках. Іван Юхимович чудом вижив  у ті часи, коли вимерла майже половина села. 

 

На місці батьківської хати Івана Коваленка - просто хащі. Не залишилося жодного сліду й від калинового гаю, який оспівував поет... Зберігся лише будиночок брата по батьку Василя Коваленка. Його показала Любов Дем'яненко, племінниця дружини. 

 

... Робота над фільмом триває з 2009 року (див. публікацію). На жаль, через брак коштів на монтаж  (практично весь матеріал відзнято) час виходу фільму на екрани ТБ не визначений. 


Візит до Чернігівської ЗОШ №4 та музею історії Лісковиці


Візит до Чернігівської ЗОШ №4 та музею історії Лісковиці

 

 

Донька поета-дисидента Івана Коваленка Марія Кириленко відвідала Чернігівську ЗОШ №4 та передала до шкільної бібліотеки примірники збірки поета «Порив до небес» (вибрані твори для шкіл та ВУЗів) та побувала в музеї історії Лісковиці, що діє при школі.  Марія Іванівна розказала про свого батька – поета-дисидента Івана Коваленка, про його багаторічний зв'язок з Черніговом та мальовничою Лісковицею. Так сталося, що рідне місто його дружини Ірини Павлівни (в дівоцтві Пустосмєхової) стало знаковим у житті поета. Іван Юхимович був одним із директорів ЗОШ №4 у важкий час відновлення школи після німецької окупації в 1943 році, а потім разом із дружиною вчителював у школі до 1947 року (Фото Івана Юхимовича разом із ученицями в українському народному вбранні зберіглося саме з тих часів і посідає почесне місце в музеї Лісковиці). А потім більше 50-ти років щоліта (окрім років, що провів в концтаборі на Уралі) відпочивав у славнозвісному  «будинку під акаціями» (вул.Антонова-Овсієнка, 46).  

 

Участь у зустрічі взяли  Рідзель О.М.  директор Чернігівської загальноосвітьої школи І-ІІІ ступенів №4; Багіна Т.Л.  вчитель, директор ЗОШ №4 протягом 40 років; Червяк Т.М.  завуч; Федоренко О.В. – педагог-організатор; Федоренко М.В. – учениця педагогічного ліцею гуманітарного профілю;  Горбач Л.О. – бібліотекар; Кашка Б.Ф. – вчитель історії.

Про зв'язок Івана Коваленка з Черніговом читайте у публікації Радислава Кокодзея «Іван Коваленко і Чернігів» (журнал «Літературний Чернігів», 2003. №4 (24). С.19-22) 

Вірші, присвячені Чернігову:
Вірш «Старе піаніно» (присвячено художнику Андрію Петусю та його дружині, що також жили на Лісковиці). 

Іван Коваленко як перекладач: «Стріла і пісня» Генрі Лонґфелло


Оксана БОДНАР, доцент («Галицька академія»)
«”Стріла і пісня” Генрі Лонґфелло в україномовному просторі» (уривки із статті)
 
 
Автор статті на основі літературознавчого аналізу дає оцінку україномовним версіям "Стріли і пісні" Генрі Лонґфелло та з'ясовує особливості відтворення авторського стилю різними інтерпретаторами, зокрема Іваном Коваленком...
 

Про Івана Коваленка на Форумі української молоді діаспори "Франківськ-2014"


 

На Прикарпатті з успіхом пройшов Форум української молоді діаспори «Франківськ-2014», організатором якого виступив Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (СКУМО). В рамках Конгресу було проведено низку тематичних сесій, під час яких представники діаспори з понад двадцяти держав світу обговорили економічні, політичні, інформаційні та інші питання. На одному з таких зібрань 21 серпня у селищі міського типу Ворохта молоді українці з різних куточків світу почули і про поета-дисидента Івана Коваленка. Культурний та громадський діяч, збирач українських пісень Ігор Равренчук розповів про життєвий шлях поета, презентував  сайт, присвячений його творчості, прочитав вірші.

У Сан Дієго звучала «Червона калина» Івана Коваленка


23 серпня 2014 року Українська громада міста Сан Дiєгo (Каліфорнія, США) святкувала День Незалежності та День Прапора України, влаштувавши благодійний патріотичний захід у парку  San Dieguito County Park з метою збору коштів на підтримку української армії. Під час заходу збиралися благодійні внески, діяв ярмарок, проводилися конкурси, а художник Ігор Куценко за пожертви малював портрети бажаючих.  Біля 200 присутніх зібрали загалом  $2500, що підуть на обладунки нашим воякам.


 

Про шкільний театр, організований подружжям Коваленко


 

Під час недавнього круглого столу на теми культури ентузіасти підняли питання про створення у Боярці муніципального театру. Чи не занадто для нашого бідненького міста з купою соціально-економічних проблем?  І чи взагалі на часі амбітні культурологічні проекти в той час, коли наша Батьківщина піддається підступній повзучій агресії з боку сусідньої держави?..  
Старожили ще пам’ятають, що в Боярці театр уже був – шкільний, аматорський, але разом із тим настільки високого рівня, що збирав на свої вистави численну глядацьку аудиторію. Організували театр вчителі Боярської ЗОШ №1 Іван Юхимович та Ірина Павлівна Коваленки. Іван Коваленко увійшов в історію міста та всієї України як поет-дисидент, але не забуваймо – він був видатним педагогом…   

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...