» » » » Від упорядника: передмова до збірки "Джерело"

Від упорядника: передмова до збірки "Джерело"


Перед тобою, любий читачу, збірка, до якої увійшло майже все, що збереглося з написаного Іваном Коваленком за довге життя (нар. 31.12.1918р.) Ця книжечка - більше, ніж збірка поезій. Це - віршована доля вчителя і поета; історія його життя, але життя не плоті, а духу, історія духовного зростання, постійного самовдосконалення та пошуків.
Доля Івана Юхимовича Коваленка схожа на долі тисяч юнаків і дівчат, його ровесників. Народився в селі Лецьки, що на Київщині, в селянській родині. Навчаючись у школі, працює в комуні «Маяк батраків». Дивом вижив під час тяжкого голодомору 1932-33 р., коли вимерла третина села. У 1936 році у Переяславі-Хмельницькому закінчує середню школу №1. Два роки працює на будівництві. Навчання у Київському державному університеті (вступив І.Коваленко на факультет іноземних мов у 1938 році) перервала війна. Вчителювати почав у 1943 році у щойно звільненому Чернігові. З 1947 року живе з сім'єю під Києвом у місті Боярка. Диплом про вищу освіту Іван Юхимович одержав у 1950 році. З того часу він викладає у школах Боярки іноземні мови, вчить та виховує учнів, будує будинок, ростить сина з донькою. І пише вірші...
Поезії Івана Коваленка стають популярними серед друзів та учнів. Через «самвидав» вони потрапляють до газет Чехословаччини та Канади. Іван Коваленко збирає книжки, у тому числі і «самвидавівські» праці українських та російських правозахисників. Як поет і вчитель, І. Коваленко був завжди попереду свого часу, сповідуючи та відстоюючи вічні істини та ідеали. Такі моральні цінності, як служіння рідному краю, протест проти несправедливості, чесність, непідкупність були настільки несвоєчасними, що тоталітарна система розцінила їх як небезпечні для себе. Всього цього та що гострого публічного засудження вторгнення радянських танків до Чехословаччини у 1968 році було для КДБ досить, щоб інкримінувати поетові антирадянську діяльність і розправитися з ним. 13 січня 1972 року в числі сотень інших представників української творчої інтелігенції Івана Коваленка заарештовують. Це був справжній погром прогресивних інтелектуальних сил України.
Після 10-місячного попереднього ув'язнення над І.Коваленком був закритий суд. Вирок - 5 років позбавлення волі у таборах суворого режиму. Увесь строк ув'язнення поет відбув в Уральському таборі №389-35 - одному з двох найстрашніших уральських політтаборів. Покарання Іван Коваленко відбуває разом з такими відомими діячами, як Іван Світличний, Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Євген Пронюк, Володимир Буковський, Семен Глузман, Валерій Марченко та ін.
Вижив поет чудом, повернувся додому етапом через п'ять тюрем у 1977 році інвалідом ІІ групи.
У 1991 році Івана Юхимовича було реабілітовано.
Творча доля І.Коваленка досить трагічна. У лихолітті війни загинули майже всі його ранні твори. Під час арешту у 1972 році органами КДБ були конфісковані всі вірші поета (вилучали і чернетки, і копірку, на якій могли зберегтися відбитки віршів). У тюрмі та таборі І.Коваленко продовжує писати, але й там все конфісковувалось та знищувалось. Лише незначну частину більш-менш нейтральних віршів поета цензура пропустила, і вони збереглися в листах до дружини.
Згодом дещо з конфіскованого вдалося відновити по пам'яті самому поетові, щось згадала дружина, деякі вірші збереглися в учнів, якийсь вірш донька завчила на побаченні в тюрмі, якийсь вивіз із табору побратим-політв'язень, трохи написав після повернення. Так і зібралося віршів на першу невеличку збірку «Недокошений луг», видану у 1995 році на кошти Ольги Рожманової, улюбленої учениці, друга, доброго генія сім'ї Коваленків.
У 1996 році до 25-ї річниці репресій інтелігенції в Україні вже не КДБ, а Служба Безпеки України повернула І.Коваленку частину конфіскованих віршів. Але, на жаль, основний доробок поета було знищено після арешту. Так загинула і найбільша його праця - поема «Тракторист Василь», з якої вціліло лише кілька уривків.
Збірку поезій «Джерело» складено з кращих творів Іванка Коваленка. Вірші у ній розташовано переважно у хронологічному порядку, і тому досить легко прослідкувати, як від юнацької добірки «Ніжність», де б'є через край радість буття і захоплення красою навколишнього світу, поет переходить до пошуків сенсу бутті у розділі «Роки ідуть».
Перший розділ - «Джерело», що дав назву збірці, - це певний підсумок ідейних пошуків поета. У поезіях, які ввійшли до нього, біль за рідну Україну, протест проти несправедливості, поривання до свободи. Саме за ці вірші Іван Коваленко потрапив до уральського табору політв'язнів. Тому така трагічна назва і наступного розділу - «У неволі». В кількох віршах, написаних у слідчому ізоляторі КДБ, проривається відчай. Але поет віднаходить силу духу, і знову в поезіях відчувається його незламність.
Поет продовжує пошуки істини і в таборі політв'язнів. Вірші його стають досконалішими і вишуканішими за формою («Уральські сонети»), філософське сприйняття буття допомагає поетові вижити в нелюдських умовах табору, піднятися ще на один щабель духовного зросту.
«Боярські сонети», «Тиха зірка» написані вже після повернення з неволі. Поет вистояв і вижив значною мірою завдяки сім'ї, учням, друзям, однодумцям, людям, близьким по духу. Саме тому так багато у збірці віршів з присвятами. Важкий час, сумні вірші. Життя і смерть у них поряд, усе частіше поет звертається до Бога. Але і в цих віршах немає песимізму. Смерть І.Коваленко сприймає так само по-філософському, як і життя. Це - ще один подвиг: поет фізично і духовно перемагає смерть, яка так близько підійшла до нього після табірних випробувань. Вірші Івана Коваленка стають світлішими за змістом та ширшими за тематикою. Як і раніше, поет у своїй творчості випереджає час, він вірить, що народ України відродить свою духовність, гідність, мораль найвищого ґатунку...
Розділ «Чернігівські мелодії» об'єднує твори різних років, написані в Чернігові і присвячені красі цих дивних місць. Рідні краї дружини Івана Коваленка стали для нього другою батьківщиною. Чернігівські озера, Задесення, печаль нескошеного лугу, друзі-чернігівці присутні майже у кожному розділі збірки, як і вірші, присвячені дружині. Це вона, Ірина Коваленко, - єдина муза та натхненниця поета протягом більш як піввікового спільного подружнього життя.
Вірші Івана Коваленка, як правило, - класичні за формою, хоч далеко не завжди прості за змістом. Часто простота вираження думки поєднується з філософською глибиною. Мабуть, пророчими виявилися слова Івана Світличного, сказані поетові ще в далекому уральському таборі: «Переді мною як літературним редактором пройшли тисячі віршів різних поетів, але жодного разу я не зустрічав таких, як ваші. Вони містять у собі якусь таїну, в них є щось нове. Вони припадають до душі, хвилюють і запам'ятовуються. З усіх, кого я знаю, ви найближче підійшли до народу...»
Кожен у поезіях Івана Коваленка знаходить щось для себе. Комусь припадає до душі ніжно-прозора рання лірика; хтось підпадає під гіпноз «роздумів»; декому подобаються мелодійні романси та чернігівські мелодії, хтось найвище цінує досконалі за формою філософські сонети... Над віршами патріотичного спрямування плакали адепти української ідеї та висловлювали своє захоплення російськомовні читачі, зачаровані як красою української мови, так і загальнолюдською тематикою більшості віршів І.Коваленко. Не залишили байдужими його вірші і тих, хто загалом мало схильний до поетичного сприйняття дійсності.
Усе життя Івана Коваленко страждав від того, що «неправедно жив, бо ... мало любив Україну», картав себе за «найтяжчий гріх» - «мізерний» свій «ужинок», але був до себе несправедливим, бо належить саме до тих, хто все життя живе не для себе. Поет переймається долею Батьківщини, сміливо виступає проти несправедливості, пише вірші, зігріваючи комусь душу і серце. Доля Івана Коваленка - це доля Вчителя, Поета і Борця, і вона щаслива: є вільна незалежна Україна, є вірші, які люблять і цінують читачі, і поруч завжди учні.



Марія Кириленко, 1999 р.