"Перлини" Від упорядника


Збірка поезій Івана Коваленка названа за однойменним віршем поета „Перлини”. У цьому вірші-роздумі поет дає своє пояснення природі поезії, цій же темі була присвячена в свій час і його передмова до невеличкої самвидавчої збірочки з такою самою назвою, яка була в свій час конфіскована КДБ. Ми ніколи не дізнаємось, які саме вірші входили до тієї збірки, але обрана колись поетом назва найліпше пасуює до повного зібрання його творів з огляду на те, який сенс він вкладав у цю назву.

Таємницям поезії та ролі поета в житті свого народу Іван Коваленко присвятив багато віршів. У вірші-роздумі „Перлини” Іван Коваленко порівнює справжні вірші з перлинами, але не в розповсюдженому розумінні цього слова, а скоріше в біологічному. Він нагадує, що перлини з’являються у результаті болісного ураження молюска-перлівниці стороннім тілом (камінцем, піщинкою тощо). Так само і справжні вірші народжуються внаслідок ураження душі поета сильним почуттям: любов’ю, захватом, болем, стражданням. Іван Коваленко закликає відрізняти справжні вірші від тих поезій, у яких не задіяна душа поета і які є лише результатом вмілого римування. Такі вірші поет порівнює із підробними перлами, а тих, хто їх пише, називає „фальшивопоетчиками”. І в такому розумінні кожен вірш Івана Коваленка – це коштовна перлина, що виграє всіма відтінками багатогранної душі поета.

Збірка складається з трьох частин: “Ранок”, “День”, “Вечір”. Кожна з частин символізує етапи духовного життя поета, котрі хронологічно не співпадають з його віком – такий поділ був би занадто спрощений. „Ранок” – це період становлення Коваленка як особистості, період ілюзій, пошуку сенсу життя. Вірші, що об’єднані у цей розділ, були написані у 1939-60 рр. „День” – розквіт поетичного таланту, сплеск національної самосвідомості, повне самовираження поета як борця та громадянина. Вірші цього розділу були написані у 1950-77 рр. Це твори, за які поет потрапив до концтабору, та вірші, написані у неволі. „Вечір” – підведення підсумків прожитого життя, філософське осмислення вічних цінностей. Цей розділ припадає на останні десятиріччя життя поета вже після повернення з табору у 1977 році і до смерті поета у 2001 р.

У збірку „Перлини” увійшло практично все, що збереглося з написаного Іваном Коваленком за досить довге життя. Поет прожив 82 роки, але важке, часом злиденне життя скромного трударя ніколи не давало йому змоги у повній мірі віддаватися творчості. Іван Коваленко не був професійним літератором, він був учителем. Вірші писалися час від часу, у хвилини натхнення, душевного потрясіння чи емоційного підйому; у рідкі хвилини відпочинку та спілкування з природою. Але навіть із того, що було написано, збереглося далеко не все. Лихоліття війни забрало з собою майже всі його ранні твори. Багато загинуло у написаних олівцем чернетках у нетрях КДБ; відбирали і знищували майже все, що поет писав у слідчому ізоляторі, на етапах, у таборі...

Коли читаєш вірші Івана Коваленка, неможливо позбутися почуття болю і туги за ненаписаними та втраченими поезіями. Весь час задаєш собі питання: чому? Чому судилося людині настільки талановитій все життя перейматися заробітком на шматок хліба, а не віддаватися творчості? Чому такому самобутньому митцеві судилося жити в часи „лихі та грізні”, коли поетичне слово прирівнювалося до державного злочину? Чому стільки творів загинуло? Чому не збулося Булгаковське „рукописи не горять” (вислів, який так любив Коваленко)? Чому збереглися саме ці вірші, які ми зараз читаємо, а не інші, можливо, ще більш талановиті? Чи, може, у кожного твору є своя доля, як у живої істоти? Чи Божою волею збереглося не так багато для того, щоб ми цінували кожен поетичний рядок, який нам залишив у спадок Іван Коваленко? Немає відповідей на ці питання. Є лише розпач і біль за українських митців, над чиєю долею і творчим спадком знущалися „виродки й потвори” часів тоталітаризму.

Упорядковуючи збірку, довелося вирішувати непросте питання: чи варто включати нарівні зі справжніми шедеврами вірші, можливо, менш досконалі. З огляду на досвід впорядкування збірки „Джерело”, я не насмілилася взяти на себе роль судді, адже під час спілкування з багатьма шанувальниками поезій Коваленка, неодноразово переконувалася, що кожен знаходив у творчості поета щось своє. І якийсь із віршів, котрий я не вважала одним з кращих у творчому доробку поета, для когось ставав улюбленим. А якби я не включила до збірки цього вірша, для когось були б втрачені саме ті слова, що промовляють до його серця.

Важливо також і те, що кожен вірш щось додає до характеристики Івана Коваленка як яскравої творчої особистості. Невідомо, як складеться подальша доля творчого доробку цього поета. І включаючи до збірки деякі незавершені, недоопрацьовані вірші поета, я грілася думкою, що, „хтось далекий, невідомий, інший”, вивчаючи колись життя та творчість Івана Коваленка, матиме якнайбільше інформації не лише про Коваленка-поета, але й про Коваленка-людину.

І найважливіше. Занадто складну і трагічну долю мають твори Коваленка. Занадто велика лежить на мені відповідальність – зберегти і донести до українського народу твори мого батька. Тож нехай буде видане все, що збереглося!

Марія КИРИЛЕНКО,
дочка поета