» » » » Про систему життєвих цінностей Івана Коваленка і не тільки...

Про систему життєвих цінностей Івана Коваленка і не тільки...


Питання доньці поета Марії Кириленко задавала Олена Рижанкова, м.Кривий Ріг 

Маріє Іванівно, скажіть, будь ласка, чи можна вважати, що Іван Юхимович Коваленко йшов попереду свого часу? 
Коваленко дійсно випереджав час, оскільки за умов тоталітаризму  сповідував базові демократичні цінності та свободи – свободу слова, свободу самовираження, свободу любити свою Батьківщину, свободу говорити і писати вірші рідною мовою…  Але все набагато глибше і серйозніше: вірші І.Коваленка взагалі поза часом, адже у його творах звучать вічні загальнолюдські цінності – любов до Батьківщини, роль поета і поезії, порядність, самопожертва, дбайливе ставлення до природи, засудження продажництва, зради, злочинів проти людства... А ще – кохання, ніжність, вірність… Навіть про особисте поет вміє говорити так, що читач сприймає його  слова як звернені безпосередньо до нього. Тому про Івана Коваленка можна говорити як про поета, творчість якого звучатиме сучасно за будь-яких часів. 

Чому Іван Коваленко досі не надто відомий в Україні?  
Я ніколи не відчувала, що Іван Коваленко не відомий широкому загалу. Мабуть тому, що все життя була оточена людьми, для яких вірші Івана Коваленка були значимими і важливими в житті.  В радянські часи я з самих юних літ множила на друкарській машинці вірші батька, щоб мати можливість роздавати їх усім, хто просив. З часом з’явилася можливість розповсюджувати примірники вже виданих книг,  які я готувала до друку,  потім –  посилання на сайт в Інтернеті, який я веду… Іван Коваленко має те, що є найдорожчим і  найціннішим для митця, – визнання, увагу та любов до своєї творчості  звичайних людей: інтелектуалів, поціновувачів поезії, освітян, а головне – тих,  кого іноді називають «простими людьми». Саме для них творив Іван Коваленко…  Інтернет розширив кордони, і зі мною зв’язувались представники української діаспори із Сполучених Штатів, Канади… Сайт Івана Коваленка має потужну світову географію користувачів – мабуть, українці є таки повсюди. Але Іван Коваленко як поет та дисидент  недостатньо «розкручений», як тепер кажуть.  Тобто відсутня широка увага  зі сторони ЗМІ, які, на жаль, не сприймають сигнали «знизу» у вигляді популярності серед українців, натомість чекають якогось сигналу «згори» щодо того, чи поет вартий визнання на національному рівні. Зіграв певну роль і той факт, що Іван Коваленко у своєму житті був дуже незалежний, ніколи не долучався до жодної партії чи угрупування, не був членом якоїсь творчої тусовки – тому і не мав своєрідної «групи підтримки».  Ще одна причина – це позиція тих, кого прийнято називати «літературними генералами». Для широкого визнання необхідна певна кількість наукових досліджень. Маємо факт – популярність і якийсь особливий чарівний вплив його віршів на читача. Але немає наукових досліджень із намаганнями пояснити, у чому саме полягає таїна (за висловом Івана Світличного) віршів Івана Коваленка. Чому вони справляють таке враження, запам’ятовуються, довго бринять у душі, заважаючи спати… Чому тягнуть як магнітом, щоб перед сном прочитати хоч одного вірша, чому привертають російськомовних до української мови та культури… (я процитувала типові відгуки  поціновувачів творів Івана Коваленка).   Я переконана, що визнання творчості   Коваленка  – це питання найближчого часу. Талант Івана Коваленка настільки потужний, а постать настільки неординарна, що він просто приречений на загальнонаціональну славу.
 
Що об’єднувало людей, які завжди були поряд з Іваном Юхимовичем? 
Основна риса тих, кого можна назвати друзями сім’ї, - це порядність. Головними були вічні чесноти – чесність, непідкупність, увага і повага до людей, доброта, готовність прийти на допомогу… Я пам’ятаю запеклі (до крику) суперечки з деякими з них на політичні теми – адже далеко не всі в нашому оточенні сповідували дисидентські погляди. Але розбіжності на рівні світогляду, віри, мови ніколи не були підставою поривати стосунки. А ось непорядність, підлість, зрада, продажність не пробачалися ніколи. Порядна людина ніколи не зрадить Батьківщину, не стане «стукачем», не напише доносу, не візьме участь у корупційних схемах, не заплющить очі на злочини проти земляків…

Які людські якості були  притаманні Івану Коваленку?
Іван Коваленко був неординарною особистістю. Щодо рис, які були йому притаманні, то важко перерахувати все… Назву те, що першим спадає на думку: порядність, чесність, принциповість, відвертість, звичка все називати своїми іменами і вголос висловлювати свої переконання…  Критичне мислення, аналітичний склад розуму, феноменальна пам’ять, енциклопедичні знання, постійна – на все життя – жага до знань, здатність вчитися до самої смерті... Щирість, безпосередність, енергійність, надзвичайна працьовитість… Любов і повага до людей (особливо до простих трударів). Любов до життя у всіх його проявах, вміння відчувати і захоплюватися красою навколишнього світу, романтична любов до лісу, озер, річок, природних стихій… Надзвичайна  глибинна любов до України, рідної мови, біль за закатованих українців… Відчуття себе людиною Всесвіту: віра в Бога та вищі сили,  любов до Космосу і зір… Визнання вторинності матеріальних благ, необхідності плекати свою душу в умовах технічного прогресу… Трактування вчителювання як особливої вищої місії свого буття, вміння бути Вчителем у найширшому та найвищому сенсі цього слова…  Сприйняття поетичного дару як великої відповідальності, переконання в тому, що місія поета – це говорити правду («Поет і правда – речі нероздільні, як нероздільні правда і краса»,- писав він).  Особливе ніжне цнотливе ставлення до жіноцтва, кохання на все життя до однієї жінки – своєї дружини…

А які Іван Коваленко мав таланти та уміння?
Іван Юхимович мав різнобічні таланти та вміння: знав іноземні мови; був поетом і видатним педагогом; міг писати сильні публіцистичні твори; мав музичний хист (грав чи не на всіх струнних інструментах); прекрасно малював; керував шкільним театром, де був і за директора, і за художника-декоратора, і за гримера; володів практично всіма будівельними професіями. Сам побудував свій будинок: власноруч мурував фундамент, клав печі, виготовляв рами для вікон, стелив підлогу… А в самому будинку штукатурив, білив, клеїв  шпалери, майстрував полиці для книг… Незмінною помічницею була моя мама (вони все завжди робили разом), а згодом – ще й підростаючий син (мій брат Олесь).  Батько нарівні із дружиною займався домашнім господарством: вистоював у довжелезних радянських чергах за продуктами, куховарив, прибирав у хаті…
 
На ваш погляд, що вплинуло на формування системи життєвих цінностей Івана Коваленка?
На формування системи цінностей Івана Коваленка вплинула ціла низка факторів. Назву лише декілька, оскільки це предмет для глибокого осмислення і ретельного вивчення. Селянське походження визначило надзвичайно сильну і дуже щиру любов до України, до її символів. Через любов до рідного краю, його природи, ставка з вербами, затишного калинового гайку по-під хатою, кобзарів, що заходили до двору, майбутній поет навчився любити Батьківщину у більш широкому сенсі. Любов до України, до її символів була для нього чимсь природнім, органічним, щирим… Водночас, любов до природи в нього поєднувалася із свідомою громадянською позицією: він протестував проти нищення природи та екологічних злочинів. 
Прекрасна освіта (закінчив романо-германський факультет Київського університету імені Т.Г.Шевченка), вплив дуже освіченої сім’ї дружини з осередку рафінованої чернігівської інтелігенції,  надзвичайно велика кількість прочитаних книжок і через них вплив на його особистість європейської та світової культури сформували Івана Коваленка  як західника (так він сам себе називав), який через національне пізнає загальнолюдське і сприймає все українське як частину світової культури. А ще – як людину з високими ідеалами, порядного і принципового. 
Пережиті Іваном Коваленком страждання привели його до антирадянських переконань: нищення комуністами батьківської хати, розвалена сім’я, сирітське поневіряння при живих батьках, страшні картини голодомору, який він пережив підлітком, трагічна доля батька дружини, що був розстріляний через сталінські репресії у 1937 році, багаторічні переслідування Коваленка та його дружини через перебування на окупованій території… Так само, як і читання самвидаву (книг та статей, що друкувалися, фотографувалися тощо самотужки людьми та розповсюджувались між собою). 
Треба визнати, що  ті самі факти біографії могли зламати, залякати людину, зробити з неї боягуза, пристосуванця і запроданця. Натомість із Коваленка вони сформували патріота, незламного борця, людину високої культури і надзвичайних людських якостей.    
Хто знає – можливо, якусь роль зіграла і генетика: з одного боку – міцне селянське коріння по материнській лінії  і (за сімейними переказами) домішок шляхетної крові по батьківській лінії (казали, що батько Івана Коваленка був незаконним сином місцевого пана).  Як би там не було, але   ціла низка особистісних якостей визначила шлях духовного зростання, пошуку істини, самовдосконалення, вічного навчання новому. Цьому сприяли аналітичний склад розуму, схильність до критичного сприйняття дійсності, жага до знань, непримиримість до брехні і фальші.  А ще – непокірність, постійне прагнення до свободи – у всіх її проявах. «Дисидентом я народився», - казав про себе Іван Коваленко.
 
А яким Іван Коваленко був батьком? Що ви пам’ятаєте з дитинства?
Оскільки я втратила батька, коли мені вже було за 40, то і дитинство, і юність,  і вже досить зрілий вік у мене нерозривно з ним пов’язані. Іван Коваленко надзвичайно цінував сім’ю, любив дружину, дітей.  В дитинстві приділяв мені багато уваги. Був дуже щирий і безпосередній, в ньому було багато дитячого, тому ми з ним спілкувалися «на одній хвилі»: він веселився, коли ми разом дивилися мультфільми, у нас були свої веселі ритуали, ми багато розмовляли… Батько розказував мені довгу казку з продовженнями, добував найкращі дитячі книги, вчив кататися на велосипеді, купував і допомагав майструвати іграшки, приносив до Нового Року найрозкішнішу ялинку…
  
Іван Коваленко сказав та зробив багато для свого народу. На Вашу думку, що ми, сучасна молодь, можемо зробити задля того, щоб творчість цього поета назавжди залишилась у пам’яті українського народу? Адже його вірші сповнені великим сенсом…
Найскладніші речі робляться шляхом найпростіших кроків: просто читати вірші Івана Коваленка, вчити їх напам’ять, розказувати іншим про постать цього непересічного поета, писати про нього реферати та наукові роботи,  згодом читати  вірші Коваленка своїм дітям… Але є і серйозне завдання тим, хто буде здобувати вищу освіту, вивчаючи українську мову та літературу:  аналізувати творчість Івана Коваленка на фаховому науковому рівні, писати курсові і магістерські роботи, друкувати про нього статті і захищати дисертації. І зусилля багатьох щирих молодих людей колись-то зрушать неповоротку бюрократичну машину і змусять чиновників помітити таке непересічне, вражаюче і чарівне явище української культури – постать та вірші Івана Коваленка!