Іван Коваленко і Чернігів


Всі ми знаємо, що Батьківщина може бути у людини лише одна. Тим більше – “мала Батьківщина”. Але життя людини часто буває пов’язане з різними місцями, зв’язок з якими відіграє суттєву, а іноді навіть поворотну роль в її долі. Для Івана Коваленка таку роль відіграв Чернігів, який став для поета справжньою духовною Батьківщиною... Народився Іван Юхимович Коваленко у 1918 році в селянській родині, в селі Лецьки, що на Переяславщині. Середню освіту здобув у Переяславі-Хмельницькому, вищу – в Києві, в університеті ім. Тараса Шевченка. Більш як піввіку прожив у місті Боярка, що під Києвом; там поет знайшов і свій останній притулок. Але найбільшу роль в його становленні як особистості, громадянина та поета відіграв саме Чернігів – рідне місто дружини.

Зі своєю майбутньою дружиною – Іриною Пустосміховою – Іван Коваленко познайомився у 1939 році в Університеті ім.Т.Г.Шевченка, де вони разом навчалися на французькому відділенні факультету романо-германських мов. На другому курсі вони одружилися. Знайомство з чарівним древнім Черніговом (де “всі дороги ведуть до храму”), з його неповторною історичною та творчою аурою справило велике враження на юного поета. Але справжнє знайомство з містом відбулося за дуже непростих і багато в чому трагічних обставин, коли молоде подружжя було захоплене в Чернігові німецькою окупацією. Вимушене перебування у рідному будинку дружини обернулося для поета на справжню школу духовного зростання і громадянського становлення.

Надзвичайно обдарований від природи (саме таких називають самородками), з багатогранними здібностями, надзвичайно начитаний, але ще без усталеного світогляду та зі значними прогалинами щодо загальної культури, Іван Коваленко потрапив до сім’ї рафінованої чернігівської інтелігенції з багатою історією та культурними традиціями. Дід Ірини Микола Олексійович Шевель був близьким другом Володимира Самійленка, з яким працював у Чернігівській земській управі. Мати Ірини – Ольга Миколаївна – працювала в Оціночно-статистичному бюро при Чернігівській земській управі весь той час, впродовж якого його очолював Михайло Коцюбинський. Статистичне бюро тоді було справжнім культурним осередком.

Ольга Миколаївна працювала з Миколою Вороним, Аркадієм Казкою, які були вхожі в сім’ю. Особливо близькі стосунки сім’ї Пустосміхів були з сім’єю Вороних, оскільки дружина Миколи Вороного Віра була подругою Ольги Миколаївни. Віра Ворона походила з сім’ї Вербицьких – найближчих сусідів та родичів Ольги Миколаївни (нагадаємо, що батько Віри Вороної – Микола Антіох-Вербицький – був співавтором гімну нашої держави). Син Вороних Марко був найближчим приятелем старших брата та сестри Ірини – Олени та Петра, а онучки Миколи Вербицького – Марія та Наталія – друзями на все життя Ірини та Івана Коваленків. Ім’я Олени Пустосміхової (старшої сестри Ірини) пов’язане з іменем Ігора Юркова – талановитого поета, чиє ім’я стає дедалі відомішим не тільки в Україні, але й в Росії.

У світлиці висів портрет Тараса Шевченка в рушниках, найулюбленішою книгою в сім’ї був “Кобзар”. У домі Пустосміхів була чи не найбільша в Чернігові (звичайно, з числа приватних) бібліотека, у якій було представлені найкращі здобутки світової літератури.

Іван Коваленко жадібно всотував нові знання, багато читав, став серйозніше сприймати своє поетичне обдарування. Селянське коріння, природна, від землі, любов до України поєднувалася в душі поета з найкращими традиціями української і європейської культури, що і сформувало неординарного самобутнього митця.

Іван слухав сімейні історії, в яких так по-домашньому звучали імена найвидатніших діячів української літератури. Одночасно він дізнавався і про трагічну долю більшості з них. Микола та Марко Вороні були на той час вже репресовані, але ще була жива Віра Миколаївна Ворона, яка, не знаючи про трагічну долю свого сина і марно чекаючи на його повернення, берегла незайманою його кімнату. Марія Федорівна Вербицька щойно повернулася з багаторічного заслання на Ведмежу гору (недалеко від Соловків), до якого була засуджена у так званій “Чернігівській справі.” Дізнався Іван Коваленко і про трагічну долю багатьох співробітників Статистики та інших культурних діячів Чернігівщини. Але в першу чергу як особисту трагедію він сприйняв трагічну долю батька дружини, Павла Пилиповича Пустосміха, який був двічі репресований і розстріляний у 1937 році. Тема невинно репресованих, розстріляних або полеглих у сталінських таборах назавжди ввійде в творчість Івана Коваленка. Саме роки, проведені в Чернігові, остаточно сформували Івана Коваленка як громадянина та дисидента.

У Чернігові Іван Коваленко визначив і свою подальшу долю як учителя. Після звільнення Чернігова подружжя Коваленків почало вчителювати в Чернігівській школі №4, де Іван Юхимович був викладачем іноземних мов та астрономії (спочатку, досить недовго – директором). Маючи за плечима лише три курси університету, молоде подружжя настільки захопилося вчителюванням, що це назавжди визначило їх життєвий шлях.

У 1947 році подружжя Коваленків разом з матір’ю Ірини Павлівни та сином Олесем переїхало для закінчення освіти ближче до Києва – в місто Боярку. Та хоча подружжя назавжди оселилося в Боярці, Чернігів продовжував відігравати велику роль у їхньому житті. По півроку тут проживала мати Ірини Павлівни – Ольга Миколаївна, і подружжя Коваленків щороку на декілька місяців приїжджало до Чернігова. Перебування в Чернігові завжди було найсвітлішими періодами життя Івана Юхимовича та Ірини Павлівни. Як згадує донька поета – Марія Іванівна, “Кожна поїздка до Чернігова була для батька справжнім паломництвом до витоків натхнення.”

Любов поета до Чернігова бринить у кожному рядку поетичного циклу «Під акаціями». В цих віршах відтворені неповторні Чернігівські реалії: і вал, і Болдина гора, і золотоверхі храми, і заплавні луки, і озера… І, звичайно, - рідний дім дружини під розкішними, майже столітніми акаціями з дорогим поетовому серцю обійстям, невеликий шматочок якого ще зберігся в первозданному вигляді по вулиці Антонова-Овсієнка, 46.

Останні півтора десятка років життя поета було зігріте теплою дружбою з гуртом чернігівських культурних діячів. У творчому доробку поета можна знайти вірші, присвячені відомому чернігівському журналістові Владиславу Савченку, дочці відомого українського поета й прозаїка Дмитра Куровського Ларисі; переклади Івана Коваленка на українську мову віршів чернігівських поетів – Святослава Хрикіна та Станіслава Рибалкіна.

Особливе місце в творчості поета займає поетичний твір “Недокошений луг” , котрий дав назву першій збірці віршів поета. Філософський сумний вірш, навіяний картинами задеснянських заплавних луків, про не виконаний в повній мірі обов’язок перед Батьківщиною найбільше роздратував слідчих КДБ. Цей вірш було визнано як націоналістичний і внесено у вирок.

За матеріалами публікації Радислава Кокодзея
«Іван Коваленко і Чернігів» (журнал «Літературний Чернігів», 2003. №4 (24). С.19-22)