"Вмира поет, але живуть перлини..."


„Вмира поет, але живуть перлини

Його поезії – весь біль його життя…”

 

І.Коваленко

 

Кажуть, що коли людина йде в інший світ, то її душа зіркою скочується з неба... Та, мабуть, зорі наших душ не зникають безслідно. Вони просто линуть до землі, щоб стати ближчими до людей. І перетворюються на перлини. Ні, не на холодні й бездушні перла у скринях скарбниць багатіїв! Вони перетворюються на палкі й життєдайні (бо – вічні!) перлини поетичного слова і нескореного духу, осяяного світом страдницької та жертовної Любові...

 

Знаковою подією для нашого міста, з якої розпочався листопад, стала презентація збірки „Перлини” боярчанина Івана Юхимовича Коваленка, яка вийшла друком у видавництві «Логос». Ця подія відбулася 1 листопада у Будинку вчителя м. Києва.

 

Збірка „Перлини” – це найбільш повне видання творів українського поета, вчителя та дисидента Івана Юхимовича Коваленка (1918-2001). До збірки увійшло практично все, що збереглося із написаного поетом впродовж досить довгого життя. Майже всі ранні твори І.Коваленка були втрачені під час війни, а те, що було написано в пору його творчого розквіту, частково загинуло під час слідства у нетрях КДБ; безжально конфісковувалось і знищувалось у слідчому ізоляторі, пересильних тюрмах, концтаборі. Багато з творів Івана Коваленка дійшло до сучасного читача лише завдяки сміливцям, котрі переховували та розповсюджували його вірші. Не було згоди народу, щоб згинули вірші поета-патріота. Саме про це пророчі слова поета:

 

Усе на цім світі зника і сплива,

Та слово не згине без вашої згоди.

Для мене слова – це моя булава,

Хоругви мої, бунчуки і клейноди.

 

З словами я гетьман своєї держави,

Міцний спадкоємець великої слави.

Збираю слова, щоб віддати їх вам.

 

Вони воскресять вас, піднімуть, розпрямлять,

Вам захистом стане розбуджена пам’ять,

Завдячуйте вічно могутнім словам!

 

Збірка складається з трьох частин: “Ранок”, “День”, “Вечір”. Кожна з частин символізує етапи духовного життя поета. Ці етапи хронологічно не співпадають з його віком – такий поділ був би занадто спрощений. „Ранок” – це період становлення Коваленка як особистості, період ілюзій, пошуку сенсу життя. Вірші, що об’єднані у цей розділ, були написані у 1939-60 рр. „День” – розквіт поетичного таланту, сплеск національної самосвідомості, повне самовираження поета як борця та громадянина. Вірші цього розділу були написані у 60-70 рр. Це твори, за які поет потрапив до концтабору, та вірші, написані у неволі. „Вечір” – підведення підсумків прожитого життя, філософське осмислення вічних цінностей. Цей розділ припадає на останні десятиріччя життя поета вже після повернення з табору у 1977 році і до смерті поета у 2001р.

 

А втім, візьміть до рук цю книгу – і вона сама розповість вам про себе. А ми спробуємо розповісти лише про вечір-презентацію в „Елітарній світлиці” Будинку вчителя...

 

Головував на засіданні ”Елітарної світлиці” доктор фізико-математичних наук, академік НАН України Ярослав Яцьків. Після короткого вступного слова про Івана Коваленка – талановитого вчителя, поета, людину, яка залишила свій творчий слід і в літературі, і в боротьбі за ту країну, про яку „мріяли багато з його колег і про яку зараз мріємо ми”, пан Ярослав надав слово Ользі Михайлівні Рожмановій – учениці Івана Коваленка, коштом якої й було видано цю книгу. Ольга Михайлівна поділилася своїми спогадами про Івана Коваленка та його дружину Ірину Павлівну як про талановитих педагогів, які мали величезний вплив на своїх учнів.

 

Та коли мова йде про поетичний талант, коли мова йде про поезію, то в першу чергу повинні звучати вірші. І тому презентація „Перлин” була побудована у формі літературно-музичної композиції, в ході якої вимальовувалися й чіткіше окреслювалися на лише факти біографії цієї непересічної людини – нашого земляка, а й особливості і його творчості, і його характеру. В першу чергу – незламність, безкомпромісність. І найголовніше – любов до України.

 

А коли вичерпався час, до мікрофона почали підходити люди, присутні на презентації, і говорити те, про що не могли мовчати. І ці щирі схвильовані слова, які линули від серця до серця, стали найкоштовнішим обрамленням для Коваленківських „Перлин”. Ось лише декілька відгуків.

 

Перший з них належить людині, яку називають совістю української нації. Це – письменник, філософ, правозахисник, багаторічний політв’язень, редактор газети "Наша Віра" Євген Сверстюк. Поглянувши в зал крізь скельця окулярів, пан Євген почав дещо несподівано:

 

– Мене запросила культурна республіка Боярка, в якій існують свої традиції і свій стійкий клімат в нашому такому хисткому і недобудованому світі. Республіка Боярка цілком добудована...

 

А по хвилі, перечекавши оплески, продовжив:

 

– Мені приємно було колись познайомитись з Іваном Коваленком і з його віршем „Червона калина”, сповненим духом вірності і любові. В зоні №35 були Іван Світличний, Ігор Калинець, Семен Глузман, Валерій Марченко і дуже різні люди, але запитайте старших повстанців, які досиджували свої 25-літні терміни, – і вони найбільше люблять Івана Коваленка, і знають Івана Коваленка, і просять ще надсилати його вірші. Отже, він ніс той дух любові, який, власне, і є тим стрижнем, на якому тримається наша культура і який зберігає наша Боярка. І я низько схиляюся перед тими спадкоємцями, які люблять і цього поета, і його спадщину, які любовно видають, перевидають, пропагують Івана Коваленка, залишаються вірними поетові і вірними його заповідям…

 

… Спостерігаючи за залою, мимоволі зупиняю погляд на схиленій над «Перлинами» голові. Чоловік задумливо гортає сторінки книжки, завмирає, дослухаючись до поезій, які, підсилені мікрофоном, линуть із захованих під високою стелею колонок, і тоді здається, що сам час зазирає до книги через його плече. А коли йому надають слово, важко підводиться, з якимось, як мені здалося, жалем проводить рукою по глянцевій сторінці, немовби не бажаючи залишати її на столі, і йде до мікрофону. Це – видатний український поет, перекладач, кінодраматург і громадсько-політичний діяч, Герой України Іван Драч. Іван Федорович почав, начебто продовжуючи думку Євгена Сверстюка.

 

– Тут пан Євген казав про республіку Боярку... Я останній раз контактував з Бояркою в дещо дивний спосіб. Мене запросили вчителі на святкування днів пам’яті мого земляка – Івана Похілевича. Це грандіозний історик, автор «Сказання о городах и селах Киевской губернии». Так от, саме Боярка, саме боярські вчителі знайшли і мене туди носом як земляка, ткнули: піди туди, і подивитись, і вшануй цього чоловіка, якому 190 років. Великий український історик, у якого всі списують, переписують, і ніхто на нього майже не посилається. Така от історія...

 

Легка задума торкнулася чола пана Івана. А голос набрав сили і, здається, ніби аж задзвенів в тиші зали:

 

– Ви знаєте, що мене дивовижно вразило, коли я вслухався у вірші Івана Коваленка? Якщо кваліфіковано, до самих глибин вивчати творчість Івана Коваленка і якщо порівнювати його поезії з іншими класичними віршованими творами, то це – як найвишуканіша вишивка білим по білому. Віршам Івана Коваленка притаманна віртуозна простота, яка знайдена поетом на такому рівні, на якому іншим це не давалося. Ця грандіозна, ця дивовижна сила простоти, оця вишивка білим по білому, назавжди залишиться в моїй душі...

 

Зал просто вибухнув оплесками! І такими ж оплесками вітав невисоку сиву жіночку – Ірину Павлівну, дружину Івана Коваленка. Її слова були простими і якимись... «домашніми», чи що. А сказала Ірина Павлівна ось що:

 

– Я дуже вдячна всім присутнім за те, з якою увагою ви слухали вірші Коваленка. Його доля була важкою: тільки десять останніх років, вже важко хворим, мій чоловік пожив за часів незалежності. Іван Коваленко був життєлюб і лірик за покликанням. Але те, що йому довелося жити за часів «радянського» пекла, наклало відбиток на його творчість. Іван Коваленко писав просто не тільки тому, що так співала його душа. Він писав просто, бо це було його кредо: «…Поезія – це тільки простота, поезія – це тільки глибина, поезія – це те, що я сказав вам, і вам від цього стало легше жити…». І він завжди казав, що писати просто набагато важче, аніж з якимись викрутасами…

 

А поетичним рядкам вже тісно в прозі виступів, вони хочуть отримати даровані їм поетовим талантом пісенні крила! Тетяна Володай ніжно пестить гітарні струни... І немов одвічна симфонія життя наповнює простір, і Коваленківські рядки линуть на крилах її голосу аж ген туди за вікно, на вулиці вечірнього Києва, які здається, ще пам’ятають струнку постать юнака, закоханого в поезію і зорі...

Ольга Михайлівна Рожманова читає останній вірш Івана Юхимовича – свого вчителя. Так, це дійсно його лебедина пісня, яка лягла на папір за кілька днів до відходу у вічність. «Що я візьму з собою з цього світу...»

 

Я вдивляюся в обличчя людей, які зібралися сьогодні в цій залі. Вони настільки різні... Та об’єднує їх всіх оте незриме, вже осмислене або ще тільки підсвідоме бажання пізнання, про яке говорив у своєму виступі депутат Боярської міської ради, хірург Володимир Вітюк: „Шановне товариство... духовне товариство... Я бачу тут поетів... Але я хірург, і я просто люблю поезію... Хоча я жив в Боярці, та дізнався свого часу про Івана Юхимовича з радіо „Свобода”… Знаєте, ми ще не пізнали повністю всієї глибини поезії і тієї величезної любові до України, за яку він отримав свої роки...” Просто дивно, наскільки співзвучні ці слова зі словами академіка Геннадія Мацуки, що були сказані на презентації першої книжки Івана Коваленка „Недокошений луг”: „Якби не такі люди, як Іван Юхимович, якби не їх абсолютно непохитна воля іти на всі випробування, в табори, на смерть – нічого б не було. Саме такі люди зробили те, що ми зараз маємо, - нашу державу!” І це дійсно так.

 

Ірина Павлівна підписує на згадку примірники книги... Шанувальники таланту і хранителі поетичного слова залишають залу. Вони йдуть, несучи до своїх домівок „Перлини” Івана Коваленка. І разом з ними йде у світ – ось так, як йшло всі ці роки найістиннішим з усіх шляхів: від серця до серця – поетове Слово. І здається, що перший листопадовий вечір дослухається до слів, які немовби бринять і над цими задимленими вихлопами київськими вулицями, і над сірими митями нашої буденності:

 

В такій душі ростуть, цвітуть перлини,

І біль живий у них не кам’яніє,

А запікається в слова, у ритми й рими –

Поезією люди це зовуть.

Вмира поет, але живуть перлини

Його поезії – весь біль його життя…

 

Радислав КОКОДЗЕЙ

газ.Новий день 2006р. 25 листопада. №54. С 12.

 

Іван Юхимович Коваленко

(Коротка біографічна довідка)

 

Коваленко Іван Юхимович – видатна особистість в історії української літератури та культури. Учитель, поет-шістдесятник, дисидент-політв’язень радянських часів. Поміж іншими шістдесятниками виділяється тим, що, будучи старшим за більшість з них приблизно на 20 років, вступив у 60-ті роки вже зрілою особистістю з цілком сформованим світоглядом. На відміну від більшості шістдесятників, дотримувався класичних форм віршування, хоча й експериментував з поетичними формами верлібру та сонету.

Все життя відрізнявся безкомпромісністю та прямотою як в особистому житті, так і в творчості. Принципово не друкувався на батьківщині за радянських часів. Не належав ні до яких угрупувань і партій – ні радянських, ні сучасних. Виходець із села. Народився 13 січня 1919 року в с.Лецьки, що на Переяславщині. Закінчив Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка. Все життя працював вчителем іноземних мов. Вчителювати починав у м. Чернігові, де жив з 1941 по 1947 роки. Потім переїжджає до м. Боярки, що під Києвом, де й прожив більш, як піввіку до самої смерті.

У 1972 році був заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Карався у таборі суворого режиму ВС-389/35 ст.Всесвятська, пос.Центральний Пермської обл. разом з шістдесятниками І.Світличним, М.Коцом, І.Калинцем, Т.Мельничуком, Є.Пронюком, С.Глузманом, В.Буковським, В.Марченком та ін.

Реабілітований у 1991 році.

У 1996 році Службою безпеки України йому було повернуто ряд віршів, які були долучені до справи.

Помер 18 липня 2001 року. Похований в м. Боярка.

Творча доля Івана Коваленка досить трагічна, оскільки багато ранніх творів загинуло під час Великої Вітчизняної війни. Преважна частина творчого доробку зрілих літ втрачена через арешт та слідство. Майже все, що писав у таборі, відбиралось і знищувалося. Тим не менш, творчий доробок поета нараховує приблизно 400 поетичних, публіцистичних творів і перекладів. Творчість Івана Коваленка високо оцінювали І.Світличний, М.Жулинський, тощо. Друкувався за радянських часів у газеті «Нове життя» (Пряшів, Словаччина). За часів незалежності України – в українській періодиці та Канаді.

Збірки: “Недокошений луг” (1995 р.), “Джерело” (1999р.) „Перлини” (2006р.)