» » » » Іван Коваленко – портрет особистості у питаннях та відповідях

Іван Коваленко – портрет особистості у питаннях та відповідях


Хто такий Коваленко Іван Юхимович?
Іван Коваленко – видатна постать в українській історії: учитель, поет, дисидент, політв’язень радянських часів.
У 1972 році був заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Відбував покарання в уральському таборі для політв’язнів. Реабілітований у 1991 році.
Творча доля Івана Коваленка досить драматична, оскільки багато ранніх творів загинуло під час війни, а преважна частина творчого доробку зрілих літ була втрачена через арешт та слідство. Майже все, що писав у слідчому ізоляторі, на етапах та в таборі, відбиралось і знищувалось. Тим не менш, збереглося біля 400 поетичних, публіцистичних творів та перекладів І.Коваленка. За радянських часів вірші І.Коваленка  друкувалися у Чехословаччині та Канаді.  Збірки за часів Незалежності: «Недокошений луг» (1995 р.), «Джерело» (1999р.), «Перлини» (2006р.), «Учитель» (2009р.).
Ця коротка біографічна довідка змушує замислитися над цілим рядом питань: чому «простий учитель» з невеличкого містечка був заарештований і відбував покарання з найвидатнішими представниками української культури? Як він став дисидентом? Чому його вірші справляють на читача таке сильне враження?  Спробуємо відповісти на ці та інші питання і водночас проаналізувати, які саме риси характеру Івана Коваленка та які обставини життя сформували його світогляд як майбутнього дисидента, непересічну особистість та видатного поета.

Яке підґрунтя  високого патріотизму Івана Коваленка?

Така вже доля багатьох переслідуваних і гнаних українців – для того, щоб потрапити під пильне око спецслужб, досить було просто любити свою Батьківщину, рідну мову, поважати її історію, з болем відгукуватися на репресії проти кращих представників свого народу.
Український патріотизм у радянські часи розцінювався не інакше, як «український буржуазний націоналізм». Довго не міг цього збагнути звичайний сільський хлопець, для якого червона калина, бандура, верби над ставком були  просто частиною його життя.
Коваленко Іван Юхимович народився 13 січня 1919 року в селі Лецьки Переяслав-Хмельницького району. Сільське походження відіграло велику роль у формуванні особистості майбутнього поета-патріота. Любов до України Іван увібрав у свою душу разом із любов’ю до рідної природи, з народними традиціями та звичаями, що виробились протягом поколінь.
Досить прочитати спогади поета про рідну хату, біля якої у дворі ріс невеличкий калиновий гайок, щоб зрозуміти, чому у поезіях Івана Коваленка червона калина – не просто символ, а образ, сповнений життям і вищим сенсом:
«Селянська хата… У дворі росла велика груша. Ще півколом росли кущі калини. Вони утворювали наче маленький гайок. Серед калин була втоптана нашими дитячими ногами тверда, як тік, місцина, де ми з братами фактично й зростали, бавилися, вирізали із калини сопілки. А під осінь їли терпкі, гіркуваті калинові ягоди. Під зиму допомагали матері ламати кетяги калини, які вона в’язала у пучки і відносила на горище. Саме там, серед калин, у літню пору мати часом варила вечерю. А найбільшим святом було, коли до двору заходили кобзарі…».
Пізніше вірші «Червона калина» та «Бандура» інкримінуватимуться Івану Коваленку як націоналістичні і увійдуть у вирок.
Здобута освіта та начитаність допомогли Івану Коваленку уникнути національної обмеженості: «Я по освіті і по всіх симпатіях найчистісінький західник. Свій інтелект виховував на безкрайньому морі західних літератур і на досягненнях західної культури» – писав про себе Іван Коваленко. Він закликав вивчати світову культурну спадщину, збагачуючи тим самим рідну національну культуру: «Хоч найкращі здобутки культури родяться лише на національному ґрунті, проте людство – це єдиний організм, і йому весь час необхідний кровообіг ідей. Самоізолювавшись, жоден народ не створить своєї власної культури».
Але одних лише патріотичних почуттів було б замало,  аби стати дисидентом. Глибинна природна любов поета до України стократ примножилась вродженою незалежністю, свідомою громадянською позицією поета та палкою непримиренністю до несправедливості.

Простий вчитель чи поліглот-енциклопедист?

Коли знайомишся з творчістю Івана Коваленка та читаєш спогади про нього, неминуче вражає висока культура поета. Феноменальна пам'ять, енциклопедичні знання, володіння багатьма мовами – ось про що згадують знайомі та учні Коваленка. Звідки все це у селянського сина та звичайного шкільного вчителя?
Усе життя Коваленко відрізнявся невтамованою жагою до знань. Попри всі поневіряння і напівсирітське існування, йому вдалося здобути повну середню освіту (він закінчив Переяславську школу №1). Ще в школі виявив неабиякі здібності: добре малював, був музично обдарованим, організував шкільний театр, у якому був і за режисера, і за актора, і за художника декорацій, і за гримера.
Та найбільшими його уподобаннями були поезія та астрономія, які стали нерозривними для талановитого юнака.   Разом із декількома друзями він вивчав у полі за містом сузір’я та назви кожної зірки у них. Згодом Іван Коваленко цілком професійно викладав астрономію у школах, де працював.
Іван Коваленко палко мріяв про продовження освіти, але складні умови життя позначились на його здоров’ї:  він захворів на туберкульоз легенів і не зміг вступити до вишу. Важку хворобу переміг виключно завдяки своїй силі волі. За порадою лікаря, після школи пішов працювати на будівництво, де за два роки опанував майже всі будівничі професії. Зайнявся спортом, холодними обливаннями водою, плаванням. А щоб напевне вступити до вищого учбового закладу, приховав  атестат про повну середню освіту і  пішов до вечірньої школи робітничої молоді, котру закінчив зі срібною медаллю. Тож у 1938 році Іван Коваленко без екзаменів вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на романо-германський факультет. З перших днів навчання Коваленко вирізнявся поміж іншими студентами тим, що вже мав неабиякий життєвий досвід, складав вірші, малював, грав майже на всіх струнних інструментах.
На той час в університеті викладали блискучі особистості з надзвичайно високим рівнем знань і загальної культури – тож освіту Іван отримав найвищого ґатунку.
Але самої лише освіти було б, мабуть,  замало. Великий вплив на поета справила сім’я його дружини – Ірини Пустосміх.  Коваленко  став духовним спадкоємцем культурних надбань сім’ї,  що була історично пов’язана з Володимиром Самійленком, Коцюбинськими, Вербицькими-Антіохами, Вороними та іншими яскравими представниками української творчої еліти. Сім’я Пустосміхів, сповнена національних українських інтересів і прогресивних ідей, відіграла важливу роль у становленні Івана Коваленка як митця та дисидента. Це значною мірою пояснює поєднання у творчості поета глибинних народних традицій з найкращими надбаннями української культури. Але це був лише початок довгого шляху самовдосконалення, пошуків істини та свого вищого призначення. Все життя Іван Коваленко набував нових знань, вивчав іноземні мови, збирав бібліотеку, дуже багато читав, цікавився філософією, історією тощо.
 
Професія чи місія?
Педагогічна діяльність подружжя Коваленків почалася ще в Чернігові, де Іван Коваленко порівняно недовго працював директором єдиної вцілілої після війни школи № 4. Згодом Коваленко став викладачем іноземних мов та астрономії, його дружина викладала мови. Іван та Ірина швидко набули репутації талановитих педагогів. Пізніше їм судилося переїхали під Київ, до Боярки, де вони одразу почали працювати у Боярській школі №1. Іван Юхимович викладав астрономію, англійську, французьку та німецьку мови. Коваленки вели значну просвітницьку діяльність: зібрали велику шкільну бібліотеку, влаштовували літературні вечори, створили  самодіяльний театр, організовували екскурсії та походи.
Молоді вчителі мали великий успіх серед учнів, батьків, колег та місцевої інтелігенції, але водночас  піддавались багаторічному цькуванню з боку шкільної та районної парторганізацій. Талановитим педагогам не могли пробачити ні популярності серед учнів, ані цілковитого ігнорування ними настанов партійної організації. Вирішальну роль відіграв незалежний характер Івана Юхимовича, котрий відкрито виступав проти зловживань шкільної адміністрації. Розпочалося жорстоке переслідування, котре скінчилося зняттям Івана Коваленка з роботи. Лише за «хрущовської відлиги», у 1960 році йому дозволили викладати у вечірній школі робітничої молоді. І там він користувався незмінною шаною, змінив на краще долі багатьох своїх учнів, котрі  завдяки йому покинули шкідливі звички, взялися  за розум, а дехто вступив до вишу.
Учителем Іван Коваленко залишався завжди. Вчителювання сприймав як своє вище призначення  і дуже пишався своєю професією.
Справа життя наклала значний відбиток на творчість поета. Поезії Коваленка завжди звернені до читача, до його душі: «Людино, друже мій», - звучить у його вірші «Квітковий роздум». Поезії Івана Коваленка надзвичайно проникливі і припадають до душі тим, хто їх читає. У своєму вірші «Читачеві» поет називає таке духовне єднання автора і читача «нерозривним зв’язком».

Дисидентами народжуються?
«Дисидентом я народився», - так казав Іван Коваленко про себе в інтерв’ю Василеві Овсієнку, котрий  збирав матеріали для довідника про репресованих. І це було справді так. Усе життя Іван Коваленко відрізнявся цілковитою незалежністю. Добре вчився, але кілька разів саме за непокірний характер виключався зі школи. Не був ні піонером, ні комсомольцем, ні членом комуністичної партії (були спроби його туди залучити), ні будь-якого угрупування – і за часів незалежності України також.  Іван Коваленко писав про себе: «… Я не раб на життєвій галері і не погонич інших. Я – розкутий.»
На своїй власній долі Іван Коваленко відчув дію радянської державної машини. Він пережив тяжке дитинство, жебрацьку юність, мало не помер з голоду.
Коваленкові судилося зазнати і руйнацію села, і колективізацію; юнаком пережити голодомор 1932-1933 років, коли вимерла половина його рідного села. За вміле хазяйнування комуністи спалили батьківську хату, садибу зруйнували. До самої смерті його батько не мав власного кутка, а мати подалася шукати кращої долі, залишивши Івана фактично сиротою при живих батьках.
Але всю міру злочинності радянської влади Іван Коваленко усвідомив, коли після одруження перейнявся долею сім’ї дружини (її батька було репресовано і розстріляно у 1937 році) та не менш трагічною долею багатьох пов’язаних із сім’єю культурних діячів Чернігівщини (Вербицькі-Антіохи, Микола та Марко Вороні, Аркадій Казка, Тась та Ладя Могилянські та ін.). Постійних переслідувань і цькування довелося зазнати і самому поетові та його дружині впродовж життя  то за перебування на окупованій території, то за відверті негативні висловлювання на адресу компартійців.
Коваленкові було притаманне загострене відчуття справедливості та постійне тяжіння до правди. Він писав: «Поет і правда – речі нероздільні, як нероздільні правда і краса!».  Дуже відвертий, прямолінійний,  він, не криючись, висловлював свої почуття та переконання – і у своїй творчості, і в повсякденному житті. За таких умов доля поета була визначена наперед – тоталітарний режим послідовно знищував або принаймні ізолював тих, хто відкрито прагнув свободи.
Якби Коваленко народився в інший час і в іншій країні, його риси характеру залишилися б, мабуть, лише своєрідним колоритом особистості. Життя за радянської влади зробило його непримиренним борцем.

Чому Івана Коваленка було репресовано?
13 січня 1972 року, на день свого народження, Івана Коваленка, після 8-годинного обшуку було заарештовано. У цей час були ув’язнені  сотні представників української інтелігенції, у тисяч були проведені обшуки, багато хто  втратив роботу, а їх дітям було відмовлено в можливості отримати вищу освіту. Тоді були заарештовані такі видатні діячі, як В`ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус та інші.
Так чим же ніби простий учитель з невеликого міста був настільки небезпечним для влади, що його заарештували в числі найвидатніших діячів політичного спротиву 60-х років? На думку  дисидента та філософа  Євгена Сверстюка, якби вірші Івана Коваленка були пересічні,  то до поета застосували б інші поширені на той час репресії: залякування, звільнення з роботи, утиски сім’ї, а не одразу засудження до уральських таборів. Але поезії Коваленка набували небезпечної для влади популярності. Безперечно,  зіграло роль і те, що учитель мав неабиякий авторитет серед учнів, не криючись, висловлював свої погляди.
На шкільному вечорі, присвяченому 100-річчю від дня смерті Т.Шевченка, Коваленко читає свого вірша «У поета тільки слово» з таким відвертим антирадянським підтекстом, що за поетом починає постійно слідкувати КДБ (комітет державної безпеки).
Коваленко активно розповсюджує  праці відомих російських та українських правозахисників,  передруковані на друкарських машинках, - так званий «самвидав».  Його українські патріотичні вірші друкуються у Пряшеві (тоді Чехословаччина) в газеті «Нове життя» і стають досить відомими.   А у 1968 році Іван Коваленко привселюдно називає ввід радянських військ до Чехословаччини фашистською акцією, що також згодом відіб’ється у вироку.  Доля поета була визначена. Арешт не забарився.
Перед початком судового засідання прокурор запропонував Коваленкові підписати покаянного листа, обіцяючи, що в цьому випадку суду не буде. Коваленко відмовився. Суд відбувся.
Прокурор вимагав для Коваленка 6 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання (шість плюс  три, як тоді казали). Але присудили йому  лише 5 років позбавлення волі і без заслання – безпрецедентний на той час випадок розбіжності між вимогою прокурора і рішенням суду. Це відбулося виключно завдяки професійному неупередженому захисту адвоката Івана Єжова (згодом цього чесного юриста позбавили допуску до політичних справ).
Карався поет в уральському таборі для політв’язнів ВС-389/35 разом із дисидентами І.Світличним, М.Коцом, І.Калинцем, Т.Мельничуком, Є.Пронюком, С.Глузманом, В.Буковським, В.Марченком та ін.
У концтаборі Іван Коваленко, як і на волі, поводиться незалежно, не приєднуючись до жодної з неформальних груп  і підтримуючи водночас  добрі стосунки з усіма. І так само продовжує учителювати.  З Іваном Світличним удосконалює його французьку. Миколу Коца навчає німецької. З євреями, що  готувалися до майбутньої еміграції,  вивчає англійську. Тренує з розмовної англійської російського дисидента Володимира Буковського. Дає навіть уроки декому з тюремників.  Іван Коваленко любив повторювати, що вчитель, як і лікар, не повинен розрізняти людей за національною, політичною чи будь-якою іншою ознакою і має вчити всіх, хто прагне знань. Сам вивчав у таборі італійську та вдосконалював свою польську мову.
У неволі  Іван Юхимович продовжує активно творити, але все з написаного знищується під час обшуків. З цього, можливо, найпродуктивнішого періоду його творчості, збереглося не так багато: те, що згодом відновить по пам’яті сам поет, та деякі ліричні вірші, котрі цензура пропустила у листах до дружини.
У таборі поет тяжко хворіє, на волю виходить інвалідом ІІ групи, але йому судилося прожити ще майже 25 років, 10 з яких припали    на роки Незалежності України. Помер Іван Юхимович Коваленко 18 липня 2001 року. Похований у місті Боярка, яке стало йому рідним і де він прожив більш, як піввіку.

Чи можна назвати Івана Коваленка типовим шістдесятником?
Поміж іншими шістдесятниками Іван Коваленко вирізняється тим, що був старшим за більшість із них років  на 20 та вступив у 60-ті роки вже зрілою особистістю з цілком сформованим світоглядом.
Водночас саме у шістдесяті Іван Коваленко остаточно сформувався як свідомий український патріот-дисидент, що знайшло відбиток у тематиці творчості і виявилося в активному поширенні самвидаву. А його громадянські вірші саме в цей період набули яскравого національного колориту.
Про Коваленка важко говорити як про типового шістдесятника вже тому, що до цієї групи відносять досить різних  і  за творчою манерою,  і за життєвим шляхом  представників інтелігенції, чий творчий злет відбувся у 60-ті роки минулого століття.
Деякі шістдесятники пішли шляхом конформізму  (пристосуванства):  виявляли  лояльність  до тоталітарної системи, були членами  КПРС та творчих спілок,  оспівували  владу, мали нагороди, користувалися матеріальними благами.  Інші вдалися до так званої  «внутрішньої  еміграції» (втеча у свій  внутрішній світ), писали «у стіл», чекаючи кращих часів, щоб друкуватися.  По-різному склалася доля і тих, хто   обрав шлях відкритого протесту.  Дехто, піддавшись  обробці КДБ,  зберегли собі свободу та благополуччя, публічно покаявшись. І лише деякі стали справжніми дисидентами: виявляли активне інакодумство, відкрито протистояли  тоталітарному режимові, не пішли на жодні компроміси із совістю  і – як результат – пройшли весь  скорботний шлях  тюрем, концтаборів, спецбожевілень…   Немолодий хворий поет-учитель Іван Коваленко  відмовився підписувати покаянного листа і  навіки залишиться в українській історії незламним дисидентом.
Творили поети-шістдесятники у різних жанрових формах, їх можна віднести до представників різних літературних течій.  Серед них є, приміром,  модерністи  і  постмодерністи;  неоромантики і неонародники… Творчість І.Коваленка дуже багатогранна, різним періодам його досить довгого життя (поет прожив 82 роки) притаманна своя поетична манера.  Переважно поет дотримувався класичних форм віршування.  
Шістдесятництво – це лише один із періодів (хай навіть найяскравіший) у житті та творчості Івана Коваленка.  Його постать набагато масштабніша, багатогранніша, оригінальніша, і тому Коваленка складно  охарактеризувати  лише одним якимсь терміном.  Втім,  докладне вивчення життєвого шляху І.Коваленка та його творчого доробку ще попереду.

У чому полягає таїна віршів Коваленка?

Високе художнє значення віршів Івана Коваленка очевидне – вони особливі, чарівні. Багато шанувальників поета повторює думку про таємницю поезій Коваленка, їх надзвичайний і неповторний вплив на читача.
Існує думка, що магія віршів Івана Коваленка пояснюється тим, що у ньому говорили водночас  три митці: поет, художник і музикант. Адже не тільки поетичним даром був наділений Коваленко від природи – він ще й прекрасно малював, грав на різних музичних інструментах. І хоч останні два таланти виявлялись у нього лише на рівні аматорських захоплень, сприйняття оком художника навколишнього світу перетворювалось у    яскраві поетичні картини, а тонкий музикальний слух надавав його віршам надзвичайної мелодійності, співучості, ритмічності. І виливалися його поезії у хвилини натхнення легко і невимушено, як гарна пісня…
Велику роль відіграє також і те, що вірші у Коваленка дуже різні – і за формою, і за тематикою, і за настроєм. Тож у кожного є шанс знайти в його творчості щось для себе. Комусь припадають до душі  його ніжно-прозорі ранні твори; хтось замислюється над  «роздумами» поета; когось хвилюють громадянські  та патріотичні вірші; декому подобається любовна лірика, мелодійні романси, віршовані мелодії… Одні високо оцінюють  авторські словотвори та оригінальні рими поета, іншим більш до вподоби білі вірші, а ще хтось захоплюється вишуканими, досконалими за формою сонетами… А тематичне розмаїття творчої скарбниці Коваленка ще більше дає змогу читачеві знайти саме ті вірші, котрі найбільш зачіпають його душу.
 Перелік тем, яких торкається Коваленко у своїй творчості,  свідчить про надзвичайну широту його кругозору, інтенсивне духовне життя, сповідування високих ідеалів. У поезіях Івана Коваленка звучать віра в Бога, любов до України; біль за її закатованих синів; особливий духовний зв'язок з Тарасом Шевченком. Водночас поет  виступає проти примітивного шароварництва, закликає до дружби між людьми і народами. Поет розмірковує над сенсом  життя, занепадом духовності в умовах технічного прогресу. Його цікавить роль поета та поезії у житті народу; нерозривний  зв’язок справжнього поета з читачем. Коваленко закликає до моральної чистоти, чесності, непідкупності,  поваги  до людської особистості, вірності у коханні. Поета бентежать  таємниці Всесвіту та магія зірок, питання життя та смерті. У віршах Коваленка відображається любов до рідного села Лецьки, древнього Чернігова, мальовничої Боярки; до природи у всіх її проявах та стихіях. А любовна лірика Івана Коваленка сягає найкращих зразків світової поезії…
 
Вічне кохання існує?
Усе життя Іван Коваленко пристрасно і вірно кохав одну єдину жінку – свою дружину Ірину. Іван та Ірина поєдналися ще студентами, разом пережили випробування війною, переслідування з боку компартійців та КДБ, напівжебрацьке існування, поневіряння по чужих кутках із двома маленькими дітьми, багаторічне будівництво своїми руками маленького будиночку, розлуку на час ув’язнення поета, хвороби...  І водночас – яскраві почуття, прості скромні радощі, спільні інтереси та ідеали, інтенсивне  духовне життя, численні книжки, розмови і пошуки істини…  62 роки прожили вони разом, мали одну долю на двох,  до останнього не втрачаючи романтично-ніжного ставлення один до одного.  Все життя Іван присвячував  Ірині вірші. На деяких поезіях стоїть присвята «дружині», на інших – ні, але практично вся любовна лірика поета сповнена ніжних зворушливих почуттів  до дружини. І лише невеличка кількість сентиментальних поезій, написаних у стилі українського романсу,  не спирається на особисті переживання, а є відлунням болісного сприйняття подій, що траплялися з іншими, або поетичних фантазій («Ти пішла», «Ти сказала мені» та ін.).

Чи буде наша згода на те, щоб загинуло слово поета?
Творчий доробок Івана Коваленка зберігся великою мірою завдяки багатьом і багатьом простим людям, що за часів тоталітаризму докладали всіх зусиль, щоб вберегти його вірші від знищення та безвісти. „Усе на цім світі зника і сплива, та Слово не згине без нашої згоди…”, - писав поет. Ні, не було згоди тих, хто був знайомий із творчістю та долею Івана Коваленка, на те, щоб загинуло поетове слово. Багато хто, ризикуючи власною свободою, зберігав, розмножував та поширював його вірші у самвидаві; хтось, завчивши напам’ять, вивозив вірші з табору; інші добивалися прискорення поетової реабілітації та повернення з КДБ його архіву; друкували про нього статті, ініціювали перші репортажі на радіо та телебаченні, допомагали у виданні збірок – всього і всіх не перелічити…
У своїй творчості поет не орієнтувався на якусь вузьку групу, тим більше елітарну. Не боячись високих слів, можна сказати, що вірші Івана Коваленка звернені до народу. Можливо тому, що коло спілкування поета впродовж життя було дуже широким. Виходець із села, він шанобливо ставився до людей, що працюють на землі; знав народні звичаї, традиції, зміст селянської праці. Після школи працював робітником на будівництві, багато років вчителював у школі робітничої молоді. Був добре знайомий з особливостями і труднощами життя людей фізичної праці. Разом з тим, практично все свідоме життя мав своє коло спілкування і серед інтелектуалів. Іван Коваленко знав життя свого народу, любив і поважав людей будь-якого соціального прошарку, і тому таким широким є коло шанувальників поета.
Пишучи, на перший погляд, просто, для широкого загалу, поет ніколи не ображав свого читача примітивністю чи банальністю думки. У віршах Івана Коваленка знайшли відображення його енциклопедичні знання, захоплення філософією, історією, астрономією. Разом з тим, поет не поважав  тих, хто у своїх поезіях часто вдається до показної ерудиції; казав, що це ознака напівосвіченості, претензія на елітарність і неповага до простого читача. Надзвичайно глибокі за змістом, вірші Івана Коваленка разом з тим виграють вишуканою простотою викладення думки, що не має нічого спільного із спрощеністю чи грою в простоту.

Чому так довго триває шлях поета Івана Коваленка до свого народу?
Незалежна Українська держава не поспішає вшановувати своїх вірних синів. З тих, хто зазнав репресій у 1972 році, широкий загал знає хіба що з десяток імен. Вірші Івана Юхимовича Коваленка, високо оцінені як  простими читачами, так і шанованими культурними діячами, жодного разу не були видані державним коштом.
Цьому є ряд пояснень. Коваленко був занадто незалежним, щоб його легко можна було «класифікувати» і в літературі, і в суспільному житті.
Не останню роль, мабуть, відіграє і те, що постать Івана Коваленка не надто «зручна» для тих, хто, називаючи себе шістдесятниками, користувалися всіма благами, які могла надати радянська влада «слухняним» митцям. Безкомпромісність, прагнення до правди, нехтування матеріальним на користь духовного – такі риси поета залишаються постійним докором тим, хто у якості кредо обрав пристосуванство та «вільнодумство» у рамках дозволеного. А стійкість та незламність під час суду вже немолодого, хворого вчителя-поета, котрий відмовився від публічного каяття, зайвий раз примушує згадати про значно молодших з числа тих, хто писав покаянні листи в обмін на свободу.
Внутрішня незалежність, недовіра до будь-яких партійних угрупувань призвела до того, що поет не мав своєї «групи підтримки», яка просувала б його ім’я та сприяла популяризації його творів. «Як довго йшов я до свого народу», - писав поет і часто повторював: «Спочатку мене визнають «знизу» - в народі». Ці слова виявилися пророчими. Творчий доробок поета вже вивчають на Київщині, його вірші звучать у школах Києво-Святошинського району, у його рідній школі у Переяславі-Хмельницькому, в Чернігові.  Освітяни, колеги Івана Юхимовича, високо оцінюють  його як педагога, на чиїх поезіях можна виховувати справжніх патріотів своєї Батьківщини, порядних, достойних людей.
Представників вищої школи Іван Коваленко більше цікавить як майстер слова. У деяких вишах України студенти почали вивчати  творчість Коваленка суто з наукової точки зору, аналізуючи творчу майстерню поета.
Іван Юхимович Коваленко помер 18 липня 2001 року, не доживши півроку до 30-річного ювілею з дня січневих подій року 1972-го. Похований у Боярці.
Нещодавно видана збірка вибраних творів Івана Коваленка «Учитель», відбулися  презентації двох музичних альбомів пісень на слова Івана Коваленка, триває робота митців ТРК «Культура» над фільмом про цього видатного поета-дисидента.  
А у Боярці щороку проходить Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. Звучать вірші поета у виконанні найкращих читців; лунають чарівні пісні на його слова; молоді люди намагаються складати вірші, які так само легко лягали б на музику; а хтось –  зовсім як колись Іван Юхимович – бере до рук гітару...
Шлях поета до свого народу триває…

Марія Кириленко
за матеріалами публікацій про І.Коваленка