Іван Коваленко » Статті про Коваленка » Версія для друку

"Я повернуся в дім і допалю свічу..." (закінчення)

 Наталія Павлик 
  (Переяслав-Хмельницький)
 
Дивись ПОЧАТОК СТАТТІ  
... Зі спогадів самого письменника – він писав так звані «люті» вірші, тобто сатиру, адже поціновувачів-професіоналів було вдосталь:  в таборі з ним сиділо ціле «відділення Спілки письменників» – вісім поетів. Ліричного героя як такого поет на «передову» не виставляв, говорив здебільшого від свого імені. Личину знеособлення Іван Коваленко до себе не приміряв – лицедійство безкомпромісного поборника правди глядачів  у тюремних застінках не знайшло б. Магма словотворення з кратеру душі йшла і йшла, без річища, вогненахлинаюче.  Поет переходив у писемно-звукову субстанцію без жодних перевтілень, не програмуючись обдумуванням. Словесного хаосу немає – душевні вивільнення підшукують потрібні лексеми й висновують тексти традиційним силабо-тонічним віршуванням. У психічних порухах важливо було взяти синхронний мовленевий темп – вловлене мислю «легалізувати» графічно. Кожне почуття холоне, і поет в мить найяскравішого палахкотіння свесно-образною думкою його «фотографував», орфографічно реєстрував у вірш. Є в поета вірші, де слова сипучі, легкі, а є  вірші-гравюри, де образ чіткий,  думка,  як блискавка, влучає один раз і точно. Іван Коваленко вподобав форму сонета, зрідка писав верлібри, але завжди уникав строфічних розгалужень, метафоричних «затемнень». Митець не піддався  навкололітературним блуканням, визначився впевнено й однозначно: «Поезія, вийшовши в давнину з найвільнішого верлібру – натхненної, напівсвідомої імпровізації словесними образами – виявляє в останній час виразну тенденцію знову повертатися до свого первісного стану. Вона поступово скидає з себе середньовічні шати закостенілих форм та законів і знову з'являється перед нами, як прекрасна жінка, первородну красу якої не можуть підмінити одягнені на неї найпрекрасніші вбрання» [4,с. 459].
   
Щоб упокорити громадянську активність Івану Коваленку хотіли надіти ідейний «намордник» – залучити до лав КПРС. Поет не піддався радянській стандартизації й вибрав важку дорогу боротьби. Така у поета вдача, така планида. Талант його живився самовідновленням, самонаповненням енергетикою естетичного радикалізму – словом ламати стереотипи,  словом же  й оновлювати духовні видноколи:

                                  Ти сам пророк, і сам апостол,
                                  І сам собі володар дум [4, с. 256],
                                  В своїй душі шукай підмоги [4, с. 157].

Творчий і життєвий рух Івана Коваленка завжди був проти течії, проти інерції,  проти стагнації. І заланцюжений  він ніколи не був у натовпі, споглядав життя з висоти польоту власної душі. Людині, окрім тілесного народження, треба народитись і духовно. Народини Івана Коваленка як поета були затяжні й болісні, але сонце його любові не схололо в уральських снігах. Як не згасла й віра:

                                 Та на землі не весь загину,
                                 Бо знайдуть люди і воздвигнуть
                                 Мій вірш скорботний – вічний хрест [4, с. 262].

Воїтель словом –  Іван Коваленко постав і як витончений лірик, наче янголи облетіли сад його поезій. Окрасою, естетичними самоцвітами є  метафорично-образні знахідки поета, які, навіть виокремлені з контексту, вчаровують читача:

                               Пада промінь сонцесяйний
                               На хлібів золотоплес [4,с. 27],
                               
                                Мрію, може, ненароком,
                               Яснозору і легку,
                               Стріну в полі златооку,
                               Заусмішену таку.
                               Обцілована вітрами,
                               Обволошена в вінок [4, с. 27],

                               З гілок разочками намиста
                               Стікають крапельки роси [4, с.  31],  
                              
                              Пахнуть трави деревійно [4, с. 102],

                              Службу Божу править ліс [4, с.  102],

                              Яром мево срібноткане [4, с.  102],

                              І джмелино, і бджолино
                              Урочисто хор співа [4,с. 102],

                             Древньохрамно, чисто в лісі [4, с. 102],

                             А день, допивши сонця келих,
                             Уклався спати під млином [4, с. 263],

                             Листок, як ранений метелик,
                             Зліта, тріпочучи крилом [4, с. 263].

Не чужі письменникові були й пошуки засобів художнього вислову, що привели до лексичних новоутворень.   Авторські неологізми можна побачити, наприклад, у вірші «Гроза» – громорегіт, вітросвист, зливопад, буревітер, громовій, блискогром, громоблиск.
 
Мислитель дійшов у своєму житті фінального висновку, що душа людська за всесвіт глибша.

Іван Юхимович Коваленко помер 18 липня 2001 року, похований у місті Боярка. Смерть припинила земне існування, але творче втілення поета продовжує свою місію. Слова, адресовані колись поетом Івану Гончару, сьогодні звучать як заповідь прийдешнім поколінням:

                      Прийміть же всіх, що йдуть на прощу,
                      Щоб скверну з душ посліплих змить,
                      І річ зверніть до них пророчу,
                      Тризубом їх благословіть! [4, с. 231].

Іван Коваленко повернувся в дім – в Україну, допалив свічу свого земного життя й зійшов «тихою зіркою» в пам’яті духовно спорідних йому співвітчизників.

                                       Література та джерела

1.  Громадянська освіта/Бюлетень Харківської правозахисної групи. Стенограма інтерв’ю Івана Юхимовича Коваленка та Ірини Павлівни Коваленко. 2006, №2 (421). – 12 с.
2. Коваленко І. Ю.Джерело. К.: Освіта, 1999. – 271 с.
3. Коваленко І. Ю. Недокошений луг. К., 1995. – 127 с.
4. Коваленко І. Ю. Перлини/Передм. Р. Кокодзея, М. Кириленко. – К.: Логос, 2006. – 472 с.
5. Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. Вип. 7. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 542 с.
6. Коваленко І. Ю. Учитель. К.: Логос, 2009. – 204 с.
                                     Наталія Павлик
 Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»
  Старший науковий співробітник
Вул. Т. Шевченка, 50, кв. 23,
м. Переяслав-Хмельницький,
Київська обл.
08400
Моб. тел. 0985398364

назад