Іван Коваленко » Статті про Коваленка » Версія для друку

«Я неправедно жив…»

Микола ЛЕЛЮК
Передмова до  підбірки віршів,
"Літературний Чернігів», 1(37), 2077 р.

Жити праведно – означало, як піонер: «Всегда готов!» – виконувати настанову влади: «Если коммунист сказал  что будет – можно точно заявить что есть!»
І виконувати будь-якими методами, будь-якою ціною. І виконували. Але не всі. В січні 2007 року минуло 35 літ від часу, коли хвиля репресій, прокотившись теренами України, кинула за грати багатьох вільнодумців, яких називають шістдесятниками, тих, хто насмілився підвестись на боротьбу за права людини,  за якими вже жив весь цивілізований світ. Хвиля репресій 1972 року захопила також Коваленка Івана Юхимовича, і він відбував покарання у таборі суворого режиму у Пермській області разом з І.Світличним, І.Калинцем, В.Марченком, Є.Пронюком, С.Глузманом, М.Коцом, Т.Мельничуком, В.Буковським та ін.
І.Ю. Коваленко (1919-2001 рр.) народився на Переяславщині, похований в м.Боярка на Київщині. В молоді роки, дізнавшись про трагічну долю багатьох друзів і знайомих із оточення сім’ї дружини, чернігівки Ірини Павлівни Пустосмєхової, її батька, назавжди взяв до серця людське горе, і ця тема стала домінуючою в його поетичній творчості.
«Поет і правда – речі нероздільні, як нероздільні правда і краса».
«Я не раб на життєвій галері і не погонич інших. Я – розкутий…»

У цьому – весь Іван Юхимович. Власна гідність, доля народу для нього дорожча всіх життєвих благ. Його топтали, гнули, над ним глумились, а він віднаходив сили бути  самим собою, бути – Людиною.
І він вставав, і кликав, і кличе нас підніматися з колін, струшувати з душі шкаралущі бездуховності, засвічувати в серцях вогники гідності, плекати їх, щоб вони засяяли життєдайними сонцями, - без таких сонечок неможливе повне людське щастя, як без сонця неможливе життя на землі.

назад