» » » » Зимові свята в сім'ї Коваленків

Зимові свята в сім'ї Коваленків


Уривок з інтерв’ю Марії Кириленко, доньки поета Івана Коваленка, Олені Рижанковій в рамках наукової роботи «Дискурс патріотизму у творах Івана Коваленка» (Криворізька ЗОШ №121), 2017 р.
 
- Маріє Іванівно, скажіть, будь ласка, чи були у родині Коваленків якісь власні традиції або звичаї? Було б дуже цікаво дізнатися!

Родина Коваленків завжди жила дуже скромно. Відколи себе пам’ятаю, постійна матеріальна скрута не дозволяла нічого, що передбачало б щонайменші позапланові витрати. Тому в сім’ї не траплялись коштовні подарунки, навіть маленькі подорожі, хороший одяг, смачна їжа, придбання чогось значимого… Всі гроші з’їдала позичка на будівельні матеріали: - так звана (рос) «ссуда»,  та поточні витрати на будівництво маленького будиночку. Однак прості сімейні традиції відганяли рутину, дарували позитивні емоції, об’єднували родину. Посеред важкої буденної праці ці моменти були довгоочікувані та незабутні – як яскраві плями на сірому тлі.
 
Зимові свята 
Найбільш омріяним був душевний, романтично-поетичний період   зимових свят - Новий рік, Різдво та «старий Новий рік», на який припадав день народження батька… А оскільки це були ще й шкільні канікули  (пам’ятаймо, що батьки були вчителями) з’являвся час для спілкування. 
Батько притягав розкішну, величезну – аж до стелі – сосну. Деякі ялинкові прикраси збереглися ще з дореволюційних часів, коли влаштовували різдвяні ялинки в в матусиній сім’ї - родині Пустосмєхових.  Іноді виготовляли іграшки власноруч. Мама брала обкладинки використаних зошитів – буквально декілька досить тьмяних кольорів – зеленкуватий, блакитний, рожевий, жовтий – з яких ми клеїли «ланцюги»… Ялинку також прикрашали веселі різнокольорові ліхтарики – типові для тих часів: досить великі, без будь-якого сучасного блимання, вони світилися приємним матовим світлом, створюючи романтично-таємничу атмосферу. Вимикали світло й сиділи біля ялинки. Кімната була ледь освітлена, ніхто нікуди не поспішав… Чарівний час для спогадів та  відвертих розмов…   
На свято Нового року обов’язково приїздила з Чернігова матусина  подруга дитинства Катерина Пашко з донькою Лідією та приходив давній і вірний друг сім’ї Іван Іванович Іванов – боярський краєзнавець, колега по роботі в Боярській школі №1, автор повісті «Колима».  Їжа була досить скромна і завжди та сама –  вінегрет, холодець, пиріжки з м’ясом (ще раз  їх скуштувати випадало хіба що на Великдень) і обов’язково форшмак із сухих грибів та оселедця – улюблена страва Івана Івановича, який завжди питав «А фірмова страва буде?». Нам всім це видавалося бучним святом. 
13 січня ми завжди святкували справжній день народження батька (за паспортними даними він народився 30 грудня). І те, що саме цього дня в 1972 році в будинку хазяйнували працівники спецслужб, що налетіли для обшуку та арешту батька, сприймалося як найстрашніша і найбрутальніша наруга – було сплюндроване родинне свято, зруйнований наш безпечний світ, символ сімейного затишку та стабільності…  
Вже пізніше, після батькового повернення з табору, неможливо було уявити Новий рік без найвірніших друзів сім’ї - Ольги Рожманової, її чоловіка академіка Геннадія Мацуки, їх дітей Людмили та Дмитра. Найтепліші і найрідніші друзі сім’ї, найрозкішніше спілкування, найдушевніша атмосфера.  Ось вони могли привезти щось смачненьке з числа того, що ми ніколи собі не могли дозволити…