Світлій пам’яті поета


Світлій пам’яті поета


18 липня 2001 року пішов із життя український поет, вчитель і дисидент радянських часів Іван Юхимович Коваленко. До роковин з дня смерті у Свято-Покровському храмі м. Боярка відбулася панахида його світлій пам’яті...

Схилені в молитві голови... Тихе сяйво свічок перед образами в храмі й ясний сонячний диск у бездонній небесній блакиті за вікном...

Звертаючись до рідних та друзів, які того дня прийшли вшанувати світлу пам’ять Івана Юхимовича, настоятель Свято-Покровської парафії УАПЦ м. Боярки о. Дмитро Присяжний звернувся до присутніх з такими словами:

„Немає любові більшої тієї, коли хто життя покладе своє за друзів своїх...” Слова нашого Спасителя Ісуса Христа красномовно свідчать про ту жертовну любов до Бога і рідної Вітчизни, що була властива блаженній пам’яті Івана Юхимовича Коваленка.

В цей день, дорога скорботна родино, дорогі во Христі брати і сестри, коли ми спільно з вами возносимо свої молитви до Божих вівтарів з благанням, аби Господь упокоїв його душу там, де праведні спочивають, де немає ні смутку, ні журби і зітхання, але є вічне життя. Я згадую той далекий, але водночас близький 2001 рік від Різдва Христового і нашу першу зустріч з вашим батьком і вірним сином нашої Вітчизни. На превеликий жаль, мені не судилося познайомитися з ним ще за його життя. Але Господь так сподобив, що коли відряджав я Івана Юхимовича в останній шлях, і лунала молитва родини і близьких друзів в вашій затишній і гостинній оселі, коли ми відзначали дев’ятини, сороковини, а потім і роковини, я для себе відкрив цю непересічну постать. Я познайомився з його чудовими віршами, читаючи які, відчуваєш немов животворне джерело натхнення Бога Всемилостивого і тих святих Божих талантів, котрими Господь його так щедро обдарував.

Святе Письмо навчає нас: „У Бога всі живі. І кожен, хто в Бозі помиратиме, у Бозі Святому воскресатиме”. Адже смерть людського тіла уподібнюється до зернятка. Христос-Спаситель мовив: „Якщо зерня, попавши в землю, в землі не помирає, воно не проростає”. Як мовиться у Еклізіаста, „і повернеться тло в землю, звідки воно взяте, а душа повернеться до Бога, що дав її”. І я вірю: душа праведної людини і вірного сина нашої Вітчизни Івана Юхимовича невидимо серед нас перебуває і відчуває велетенську радість, що і родина, і всі небайдужі люди пам’ятають його. Той Богом даний талант, те сумлінне несіння життєвого хреста, котрий він проніс достойно крізь вир життєвих випробувань й напасниць, складаючи вдячність за все, що Господь в житті ниспосилає.

Пригадується мені пісня духовного змісту: „В кришталевім краю колись дуже давно Жив премудрий досвідчений старець, І весь час говорив, і щоденно твердив: „Слава Богу за все, слава Богу за сум і за радість.” І сьогодні, споглядаючи вас у родинному колі, його кровних і духовних родичів, я відчуваю духовну радість від того, що ми маємо можливість одержувати велику духовну насолоду від читання його віршів. Коли маємо великий приклад для нащадків жертовного служіння Богові і своїй Вітчизні. Адже „Служити Богові – це служити народові своєму”. Нехай же Господь праведного мученика Івана Юхимовича упокоїть там, де всі праведні спочивають, де Господь Бог і Матір Божа і всі святі перебувають.

Пам’ятаймо про те, що Господь на те й зійшов з неба на землю, щоб дарувати життя вічне кожному із нас. Бо так сотворив Господь світ, що віддав і сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув і мав вічне життя. І ця праведна душа, блаженна пам’яті раба Божого Івана, нехай буде відчувати благість, духовну радість від того, що його пам’ятають. Ми молимо Бога за упокій його душі. І той духовний смолоскип, що горів, палав у його душі і серці, нехай спалахне для теперішніх і прийдешніх поколінь. Бо допоки пам’ятається людина, доти вона жива в душі і серці кожного із нас. Тож дай йому, Господе, царство небесне і вічний спокій, царство небесне і нескінченне віднині і довіку. Амінь.

Я дякую всім вам за те, що ви сьогодні принесли самий коштовний духовний скарб святої молитви. Святі отці сказали: „Молитва – найголовніше”. З великою пошаною і духовним піднесенням ми молимося за здравіє всіх його родичів живих. Нехай Господь всім вам і всім небайдужим людям сторицею воздасть за ту пожертву святої молитви і людської небайдужості, за те щире співчуття родині спочилого Івана Юхимовича. Адже час лікує рани. Тому й мовиться: „Одне щастя на двох – це буде подвійне щастя”. Уклінно дякуємо Ірині Павлівні, уклінно дякуємо його дітям, родичам кровним і духовним, за вашу присутність і вашу небайдужість. Нехай Господь вам сторицею воздасть. Від нині і довіку.

…Уважне око кінокамери скрупульозно фіксує кожну мить... На перший погляд, присутність під час панахиди знімальної групи була не дуже доречною. Та лише на перший погляд. Адже поет, як і його творчість, належить своєму народові. А відтак – належить історії...

Радислав КОКОДЗЕЙ