» » » » На будинку Івана Коваленка було оновлено меморіальну дошку

На будинку Івана Коваленка було оновлено меморіальну дошку


 

 

19 липня 2013 року відбулася урочиста церемонія відкриття оновленої меморіальної дошки видатному педагогу, поету, дисиденту Івану Юхимовичу Коваленко. Подія була приурочена до роковин з дня смерті поета.  
У відкритті взяли участь представники боярської громади та місцеві митці. Честь відкриття дошки була надана представниці Боярської міської ради Ользі Харченко та заслуженому журналісту, депутату міської ради Ніні Харчук. Із промовами виступили директор Боярського краєзнавчого музею Любов Кравченко, голова ГО «Боярське Мистецьке Братство» Віталій Приймаченко, лікар-хірург Володимир Вітюк та інші.
Присутніх привітала донька поета Марія Кириленко.

 

У Боярці І.Коваленко прожив більш, ніж піввіку, – з 1947 р. У 1958 році Іван Юхимович  розпочав  будівництво цієї скромної оселі разом із своєю вірною соратницею – і у великих, і в буденних ділах – коханою дружиною Іриною Павлівною. І з  1960 року і до самої смерті у 2001 році поет проживав  у цьому будинку. Тут виросли його діти – син Олесь (на жаль, уже покійний) та донька Марія. Звідси його після 8-годинного обшуку його забрали каральні органи  КДБ, щоб кинути  до табору для політв’язнів на далекому Уралі, сюди ж він  і повернувся у 1977 році.

Добравсь, доліз, прибув до хати.
Калина всохла у дворі,
На ній веселі снігурі
Ще хочуть ягід відшукати.

З душі сочаться кривди-втрати,
Як рани свіжі на корі,
І я, ступивши на поріг,
Забув молитву проказати.

Чи буде рішено Всевишнім
Щоб знов горів вогнем колишнім,
Не загасив життя своє?

Знамення перше бачу нині:
Снігур на висохлій калині
Для мене приклад подає.

Нині знов буяє у дворі калина, а у будинку мешкають онука поета Ольга та її чоловік Олексій – життя продовжується.
Мабуть, усі пам’ятають, що на цьому будинку вже була пам’ятна дошка, котру ще у 2004 році після перейменування вулиці Чубаря на вулицю Івана Коваленка виготовили та власноруч розмістили депутати Боярської міської ради Олександр Корж, він же Президент творчого об’єднання «Боярські майстри»,  та   Артур Козачук.
Це було зроблено на загальній хвилі ентузіазму під час помаранчевої революції. Тоді було не до формальностей –  дошка була дещо нетрадиційна, навіть із деякими помилками і, як згодом з’ясувалося, не було пройдено повної процедури оформлення відповідної документації.

 

Тож з’явилася нагода вкотре вшанувати Івана Коваленка, віддати данину пам’яті видатній творчій особистості, мужньому патріоту, що все своє життя сповідував високі ідеали.  
Боярська міська рада фінансувала виготовлення вже більш солідної меморіальної дошки. І це не єдине, що робить рідне місто для вшанування видатної особистості, боярчанина Івана Коваленка. Так, щороку в Боярці проходить Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка.

У 2013 році відбудеться вже 5  конкурсів:
  1. Поетичний конкурс текстів для пісень «Віршована мелодія»;
  2. Конкурс співаної поезії на слова Івана Коваленка «Тиха зірка»;
  3. Конкурс читців «Сила слова»;
  4. Вокальний конкурс «Осіння пісня»;
  5. Конкурс гітаристів «Боярський Хрещатик».
Іван Коваленко прожив просте трудове життя – будував будинок, учив дітей, 10 років глядів свою паралізовану матір.

Нічого в світі не нажив –
Ані добробуту, ні слави,
Пройшов крізь бурі і заграви,
Тяжку неволю пережив.

Я не збирав багатих жнив,
Робив нудні буденні справи,
Любив дерева, квіти й трави
І трохи з музою дружив.

Вона мене не забувала,
Хоч крадькома, та забігала.
З утіх одна – буває гірш.

Так я збагнув, що для поета
(Не роблять з цього вже секрета)
Його життя – найкращий вірш!

Але водночас Іван Коваленко був видатним сином українського народу, борцем за Незалежність України…

 

...У поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого –
Слово правди і свободи,
Слово гідності і честі,
Слово мужності і віри,
І любові, і надії,

І покари грізне слово.

 

І поет один вступає
В бій святий, великий, правий!
Проти деспотів, тиранів,
Всіх гнобителів на світі
Заклика народ вставати
І здійма свою він зброю –

Слово правди полум’яне.

 

І поет іде по світу,
Гордий, світлий, невмирущий,
Підійма безсмертне слово,
Кличе знов ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!..

Говорячи про цей будинок,  не можна не згадати про дружину поета Ірину Павлівну, котра була коханою поета, вірним другом, соратницею, музою і берегинею.  І на схилі літ поет продовжував присвячувати вірші своїй дружині:
 
Що там за чорним порогом? –
Часто себе я питаю…

Стану на суд перед Богом?
В пекло мені чи до раю?
Може, не буде нічого…
Де ж я тебе відшукаю?

Може, я пилом космічним
Буду у темній безодні?
Може, я згину навічно,
Шлях закінчивши сьогодні?

Раю ж без тебе не буде,
Зірки погаснуть без тебе,
Зникнуть дерева і люди,
Чорним залишиться небо.

Буду шукать тебе всюди,
Линуть до тебе…

І, мабуть, саме у цьому будинку живуть душі поета та його вірної музи…