Іван Коваленко » Вшанування / Статті про Коваленка » Версія для друку

Рукописи не горять!

«Людина помирає, ім‘я жити  лишається»
Карельска мудрість

Кожна людина, яка за свої переконання, за свою працю отримувала   ганьбу, нехтування, приниження, чула не раз за своє життя голоси скептиків, голоси тих, хто шепоче: покинь усе, будь як усі…
Та то шепіт едемського змія, то голос небуття. Не того небуття, що чекає на кожного з нас, коли ми віддаємо землі тіло, а душу Богові. Ні. Це те небуття, яке стирає все нароблене людиною, коли вона перетворюється на безіменне ніщо, якого наче ніколи й не було.
Є люди, які своїм життям, своєю працею не просто залишили свій слід, є люди, чий приклад, чия праця надихає потім прийдешніх на продовження його справи або на розвиток чогось іншого. На рух.
Але інколи та сама сила, що нашіптувала мовчати, робить все, аби Людину не взнали. Щоб її забули. Робить це при житті Людини. Робить і після смерті…

ЧОРНИЙ  ПРИВИД

 

 Дружині

Темний, чорний вихор над ярами,
Брами найостанніших воріт.
Чорний привид чорними руками
Крутить серце у колючий дріт.

Все забудь, що нам колись наснилось,
Моє ім’я в зорі загорни,
Чорний привид ріже мені крила,
Чорний привид топче наші сни.

Моя рідна, сто річок між нами,
І мені вже їх не перейти,
Чорний привид чорними руками
Зруйнував дороги і мости.

Чорний вихор риє мені яму,
І ридає по мені трава.
Чорний привид чорними руками

Стрічку долі рвучко обрива.

 

 …та рукописи не горять! Це сказав булгаковський Воланд – втілення сили, що знищує.

І це дійсно так.
Не важливо, де ти живеш і чим ти займаєшся. Пам'ять не має кордонів, а творчість підвладна тільки одній цензурі – цензурі часом.
У Національному Культурному центрі України що на вул. Арбат в серці Росії Москві, 16 квітня 2013 року пройшла зустріч літературної студії «Когорта».
Кожна зустріч – це свято для нас. Це радість та справжні емоції. Це нова інформація. І завжди – відкриття.
Цього разу відкриттям стала багатогранна творчість Івана КОВАЛЕНКО…
Бо ж це був вечір поезії, присвячений дружині поета.

Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –

Тобі одній!

 

 

В своєму житті я побував на багатьох вечорах – вечорах поетів, письменників, художників, кінематографістів, військових, космонавтів….
На жаль, часто я бачив, коли захід перетворювався на засідання: ведучий надає слово, а людина, якій слова не дали, має мовчати. А ще я бачив,  як захід перетворювався на хаотичний балаган, коли кожен хоче переконати іншого  і ніхто нікого не слухає…
Сьогоднішній вечір був особливий. Літстудія пройшла за Сценарієм!
Так, Марійчук Катерина Іванівна, режисер Українського театру «Трипільська Русь»  вела вечір за сценарієм, за яким в Україні вже проходили творчі вечори Івана Юхимовича, а до нас сценарій «прилетів» від доні Поета Марії Кириленко.
Взагалі-то і ідея цього вечора і організація його належить Катерині Марійчук,  але сценарій – це просто дуже в режисерському дусі, тому ця ідея всім сподобалась.
Ми, студійці,  стали наче артистами-читцями, але без завчених  ролей, без похмурого погляду режисера. Просто й легко все було.
Гарно було читати вірші, поезію такого  Поета! Слухали його вірші, записані і покладені на музику…
Ніхто не був осторонь…
Як і ніхто не може стати осторонь від життя автора. Його трагічного шляху, який він пройшов з гідно піднятою головою.
Хоч він творив у 70-х роках, далеких після смерті кривавого ката народів, від сталінського розгулу, але ті криваві жорна продовжували перемелювати найкращих людей, країна знищувала найкращих своїх дітей, стираючи саму пам'ять про них. Замість білої муки – чорний попіл..
У 1970-х українська інтелігенція була піддана черговій хвилі державних репресій… Івана Юхимовича ця доля теж не оминула…
1972 рік… поета заарештовано. Відбував покарання він у таборі 389/35 для політв’язнів на Уралі… разом із ним були відомі українські діячі: І.Світличний, Є.Пронюк, І.Калинець, В.Марченко.
Лише в 1991 році поета було реабілітовано…

Рукописи не горять. Не мають права горіти. Але… велика кількість праць поета загинула під час другої світової… А вже потім, під час репресій в нього відібрали велику кількість його праць, багато з яких так і не повернулося з  КГБ…

"КРАЙ  ДОРОГИ, У ПИЛУ  ЗАРИТА..."

Край дороги, у пилу зарита,
В колії без світла і тепла,
Стоптана, скалічена, побита,
Квітка піднялась і розцвіла.

Там її колесами давили,
У багно вминали каблуком.
Скільки ж треба мати тої сили,
Щоб розкритись чистим пелюстком!

Тож частіше ти ходи лугами,
У природи силу віднайди.
Коли втопчуть в бруд тебе ногами,

Піднімися, встань і розцвіти!

 

Його праці це не тільки вірші. Це й переклади,  адже  знав німецьку, англійську, французьку мови…

Ш.БОДЛЕР  
Людино вільна, вічно будеш ти,
Як дзеркало своє, кохати ніжно море, –
Воно твоя душа, гіркі його простори,
І в прірвах дум твоїх не менше гіркоти.

В своє зображення ти любиш поринать
І обіймать його руками і очима,
Щоб серцю дать від власних бур спочинуть
В стихії цій, що дика і страшна.

Обох, таємних, вас ніколи не збагнуть,
О, хто сягне до дна твого, людино?
О, море, хто пізна скарби в твоїх глибинах, –
Ревниво кожен з вас ховає таїну.

І все ж віками вам стає снаги
Безжально й люто битись між собою,
Бо так ви любите і кров, і смерть обоє,

О, вічні вояки, брати і вороги.

                                       1974, Урал


Поетеса Ніна Виноградська, яка прийшла на запрошення  Марійчук К.І. теж читала поезії Коваленка. Розповідала про його життя, про життя в ті часи. Про життя під час війни та його сьогодення – бо поет живе, поки живе його творчість.

 

На прохання студійців, вона розповіла і про себе…
Ніна Іванівна – УКРАЇНКА.. Справжня, активна українка, для якої,  як і для Івана Коваленка,  Україна є на першому місці… Розповідала про своє дитинство і про своїх батьків, які пройшли німецько-фашистські концтабори…
Вона цінує українське слово і несе його людям. В світ….
Ми слухали і мимоволі порівнювали її шлях, її думки, її вірші з шляхом, думками, віршами Коваленка…

 ДО УКРАЇНЦІВ

 

                                Ніна Виноградська

Писав колись Павло Тичина
І це на серце всім лягло:
”Чуття єдиної родини”
У нас було. А чи було?

Чуття єдиної родини
Ледь не пішло у небуття.
Хай запитає батько сина
Чи є ж тепер оте чуття?

Нас розкидали по країнах:
В Сибір, Примор’я, Магадан,
В Австралію і Аргентину,
А потім ще й в Афганістан...

Нас розділяли президенти,
Кордони, митниць хабарі.
Реформи і експерименти,
Де ми – чужі в своїм дворі.

Тут олігархи розплодились,
Там обкрадають знов село.
Мораль на гроші замінили.
Те, що єднало нас, – пройшло.

Це схоже вже на божевілля!
Не знаєш, де й куди ідеш!
Від цих "нових” лише свавілля,
А ти ж надією живеш.

Чуття єдиної родини...
Чому ж його й тепер нема?
Бо стоголоса Україна
Вже не покірна , не німа!

Ще тільки зіп’ялась на ноги
(А як не втримають вони?!)
Страшніш за всі перестороги
Оці сусідські стусани.

Їй не втекти і ніде дітись,
Усе в собі переживать.
Не хочуть навіть рідні діти
Своєї мови визнавать!

І вже Шевченкові тополі
Стирає пам’ять в цій біді.
Під пальмами шукають долі
Дівчата – бранки молоді.

А як, скажіть, тим бідолахам,
Що розлетілись по світах?
Болить душа за рідним дахом,
А серденько – воно ж не птах…

Щемить! А діти і онуки
Вже яничарами ростуть.
Ну як не плакать від розпуки?
Як їх додому повернуть?

Залишиться лише руїна,
Як не з’єднаємось повік.
Збирай, матусю-Україно,
Дітей до гір своїх і рік.

Чуття єдиної родини
Можливо лиш в сім’ї пізнать.
Зробіть хоч щось для України,
Бо вам тут жить і помирать.

                                2004

 

І ми знайшли,  що ці митці дуже схожі. Вони жили в різні історичні періоди, але в одній країні. Вони бачили різні проблеми та перешкоди, але боротьба в них була одна. Одна справа. Одна ідея. Ідея волі та незалежності країни, що попри перешкоди та негаразди, війни та безнадію отримала від історії, від Бога ще один шанс – шанс відновитися та повстати як птаха Фенікс із попелу, і разом із нею відродяться  її гідні діти, тим самим довівши собі і всьому світові, що ідея не вмирає, і рукописи – не горять!

 



 

  Ярослав КОПЕЛЬЧУК,

керівник Українського Молодіжного Клубу (УМК) м. Москви;
член Ради Правління РОО «Українці Москви»;
член товариства української культури «Славутич»;
член Комісії по ЗМІ та комунікаціях  Ради з питань національностей при урядові м. Москви;
член прес-клубу Московського Дому Національностей;
відповідальний секретар Всеросійського Конгресу Етножурналістів «Культура світу»;
член Союзу журналістів Росії


назад