Євген Сверстюк*


"Мені приємно було колись познайомитись з Іваном Коваленком і з його віршем „Червона калина”, сповненим духом вірності і любові. В зоні №35 були Іван Світличний, Ігор Калинець, Семен Глузман, Валерій Марченко і дуже різні люди, але запитайте тих політв’язнів, які досиджували свої 25-літні терміни – і вони найбільше люблять Івана Коваленка, і знають Івана Коваленка, і просять їм надіслати ще його вірші. Отже, Коваленко у своїх віршах ніс дух вірності і любові, який, власне, і є тим стрижнем, на якому тримається наша культура"**
_______________________
*Філософ, поет, правозахисник, багаторічний політв’язень, редактор газети "Наша Віра".
** З виступу на вечорі в "Елітарній світлиці" (тема "Світ поезії), 1 листопада 2006 р.


Іван Драч*


"Якщо кваліфіковано, до самих глибин вивчати творчість Івана Коваленка і якщо порівнювати його поезії з іншими класичними віршованими творами, то це – як найвишуканіша вишивка білим по білому. Віршам Івана Коваленка притаманна віртуозна простота, яка знайдена поетом на такому рівні, на якому іншим це не вдавалося. Ця грандіозна, ця дивовижна сила простоти, оця вишивка білим по білому, назавжди залишиться в моїй душі"**.

________________
*Видатний український поет, перекладач, кінодраматург і громадсько-політичний діяч, Герой України
** З виступу на вечорі в "Елітарній світлиці" (тема "Світ поезії), 1 листопада 2006 р.


Іван Світличний*


"Переді мною як літературним редактором пройшли тисячі віршів різних поетів, але жодного разу я не зустрічав таких, як ваші. Вони містять у собі якусь таїну, в них є щось нове. Вони припадають до душі, хвилюють і запам’ятовуються. З усіх, кого я знаю, ви найближче підійшли до читача. Ви справжній народний поет.”

_________________ 

*Мовознавець, літературний критик, поет, співв'язень Івана Коваленка
 


Про систему життєвих цінностей Івана Коваленка і не тільки...


Питання доньці поета Марії Кириленко задавала Олена Рижанкова, м.Кривий Ріг 

Маріє Іванівно, скажіть, будь ласка, чи можна вважати, що Іван Юхимович Коваленко йшов попереду свого часу? 
Коваленко дійсно випереджав час, оскільки за умов тоталітаризму  сповідував базові демократичні цінності та свободи – свободу слова, свободу самовираження, свободу любити свою Батьківщину, свободу говорити і писати вірші рідною мовою…  Але все набагато глибше і серйозніше: вірші І.Коваленка взагалі поза часом, адже у його творах звучать вічні загальнолюдські цінності – любов до Батьківщини, роль поета і поезії, порядність, самопожертва, дбайливе ставлення до природи, засудження продажництва, зради, злочинів проти людства... А ще – кохання, ніжність, вірність… Навіть про особисте поет вміє говорити так, що читач сприймає його  слова як звернені безпосередньо до нього. Тому про Івана Коваленка можна говорити як про поета, творчість якого звучатиме сучасно за будь-яких часів. 

Про те, як народжувалися вірші у Івана Коваленка, кому він їх присвячував, чи вірив у Незалежність України...


На питання Володимира Домбровського відповідає донька поета Марія Кириленко

Як  народжувались вірші Івана Коваленка?

Іван Коваленко не був «кабінетним» митцем. Творив виключно у хвилини натхнення. Міг буквально за декілька хвилин скласти справжній шедевр. Поштовхом до цього могла бути якась подія, чиясь розповідь чи навіть  фраза, кинута   мимохіть.  Він рідко редагував свої вірші, але якщо брався за це, то просто на очах вірш набував неперевершеної досконалості.  Коли творив під натхненням, бував збудженим, схвильованим до сліз. Міг під час візиту друзів чи знайомих зникнути на декілька хвилин, а тоді повернутися веселим, із хитрою посмішкою і прочитати написаного експромтом вірша. Муза могла завітати до нього уві сні чи в умовах ніби зовсім непридатних для творчого процесу. Пам’ятаю, як повернувшись із магазину, батько відірвав шматочок обгорткового паперу із записаними на ньому поетичними рядками. Навіть у довжелезних радянських чергах,  напружених і галасливих, могли народжуватися поетичні рядки…

Жанна Ульянова: Спогади про моїх дорогих вчителів.


Cкільки вчителю треба мати внутрішнього вогню і любові, щоб учні пронесли його образ через все своє життя?

Спогади про моїх дорогих вчителів Ірину Павлівну та Івана Юхимовича Коваленків переносять мене у далеке минуле, коли я була ученицею старших класів боярської с/ш №1. Це були 50-ті роки минулого століття.
Ірина Павлівна викладала тоді російську мову та літературу. Бачу перед собою жінку середнього зросту, скромно одягнену, з охайною зачіскою і завжди з невеличким портфеликом.
Коли вона підходила до вчительського столу, в класі вже панувала тиша. Вона клала свій портфелик на стіл і розпочинала урок. І кожне її слово було дорогоцінним зерном, яке вона сіяла в душі своїх учнів. Ми пізнавали життя через літературних героїв, вчилися самостійно виражати свою думку і читали багато художньої літератури. А прочитане висвітлювали в окремому зошиті, виписуючи туди думки героїв, які сподобались.  Переді мною зараз цей зошит...

 


Семен Глузман* про Івана Коваленка


«…На двери нашей зековской столовой появилось рукописное объявление о предстоящей сегодня же лекции «известного ученого-филолога, заведующего кафедрой и т.д. и т.п.». Тема лекции была для нас интересная: «Современная английская художественная литература». Представьте наше удивление – не о происках вражеских спецслужб на территории СССР, не о достижениях советской экономики, не об успехах ленинской науки и научного коммунизма… О литературе! О стихах и прозе. Такого у нас еще не было. Мы были заинтригованы…
… После обыкновенного зековского обеда нас собрали в зале. Крупный, полноватый блондин лет пятидесяти представился профессором кафедры зарубежной литературы, сказал, что лекция будет преимущественно об английской литературе двадцатого века.
На самом деле, лекция в основном была о Джеймсе Олдридже. Был такой в Великобритании малоизвестный беллетрист, член коммунистической партии. Увы, не был товарищ Олдридж интересным прозаиком, даже средним – не был.  О других, действительно известных и добротных писателях ХХ века, наш лектор не говорил…
По окончании лекции наш дебиловатый политрук капитан Кытманов предложил задавать вопросы. Первым встал Толя Альтман, наш Толя, «самолетчик» и антисоветчик, и вежливо поблагодарил профессора за интересно прочитанную лекцию… Тут мы все застыли, как, зачем он такое говорит… Толя продолжил: «Я надеюсь, в следующий раз, приехав к нам, вы прочтете нам лекцию о современной английской литературе». Профессор, немного растерявшись, ответил: «Но я же только что закончил именно такую лекцию!». «Нет, - ответил Толя, - ваша лекция была на совершенно другую тему. Не о современной английской литературе…».
Добавил Иван Ефимович Коваленко, школьный учитель из киевского пригорода, осужденный за распространение Самиздата. Он задал лектору простой вопрос на английском языке, профессор растерянно молчал. В зале повисла гнетущая тишина. Повторил тот же вопрос на немецком, ответа не было. Сказал то же по-французски, опять без ответа. Повторил по-итальянски, ответа не было. Тогда обычный школьный учитель по-русски заметил: «Теперь я понимаю, почему вы прочитали именно такую лекцию!»…
   Глузман С.Ф. Рисунки по памяти, или воспоминания отсидента – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012.- С. 447-448
_____________
* Семе́н Фі́шельович Глу́зман (нар.10.12.1946, Київ) — правозахисник, колишній дисидент та політв'язень, психіатр, президент Асоціації психіатрів України, співв’язень Івана Коваленка по зоні  ВС 389/35 (Росія, Пермська область).

Про шкільний театр, організований подружжям Коваленко


 

Під час недавнього круглого столу на теми культури ентузіасти підняли питання про створення у Боярці муніципального театру. Чи не занадто для нашого бідненького міста з купою соціально-економічних проблем?  І чи взагалі на часі амбітні культурологічні проекти в той час, коли наша Батьківщина піддається підступній повзучій агресії з боку сусідньої держави?..  
Старожили ще пам’ятають, що в Боярці театр уже був – шкільний, аматорський, але разом із тим настільки високого рівня, що збирав на свої вистави численну глядацьку аудиторію. Організували театр вчителі Боярської ЗОШ №1 Іван Юхимович та Ірина Павлівна Коваленки. Іван Коваленко увійшов в історію міста та всієї України як поет-дисидент, але не забуваймо – він був видатним педагогом…   

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...