Стежки життя


Анна НІКОЛАЄНКО

Обцілована вітрами,

Обволошена в вінок,

Все блукаєш між полями,

Віриш також в ненарок…

І. Коваленко

 

Поля землі моєї, як життя:

Йдеш крок за кроком – і не видно краю,

Стежини там не мають вороття,

І царство мрій у волошковім раї.

 

І дивляться на відстані руки

У синьому тумані ніжні очі,

То лиш в колосся вплетені квітки,

І, наче доля, щось мені шепочуть.

 

Та важко зрозуміти ті слова,

І ось – вже на світанку плаче небо…

Але не хочу вірити в жнива,

Лиш вірити, що зараз йду до тебе

 

Що недалеко заповітна мить,

Що витруть сльози стомлені долоні;

Моє кохання чисте, як блакить,

Гаряче, наче маківки червоні.

 

Нехай же на щоках моїх роса,

І розплітає коси тихий вітер…

Пелюстки оксамитова краса,

Хто міг тебе в моїм житті згубити?

 

Де небеса цілують колоски,

Де схід палає барвами Любові,

Народжуються в полі пелюстки,

І хмари, мов вітрила пурпурові…

 

Ти можеш там блукати на зорі,

Забути все, і лиш мене шукати,

Та всі мої і посмішки, й жалі,

Неначе квіти зрошені збирати.

 

Зустріти, наче пташку навесні,

Прийняти, як своє, гірке страждання,

І говорити, ніби уві сні,

І обіймати вперше, як востаннє…

 

Веди мене у край моїх надій

Крізь темну ніч і крізь моря блакиті,

Повір мені, повір, коханий мій,

Життя – лише одна стежина в житі.

 

Анна Ніколаєнко; Україна є!: Збірка поезії і прози переможців обласного літературного конкурсу «Україна є!».- Дніпропетровськ: Пороги, 2011. – С.12-13.