ПОТРЯСІННЯ: Спогади Владислава Савенка*


„Серце України скрізь,
де живуть свідомі
своєї духовної суті українці"



1988 рік, кінець літа.
...Ми вийшли, начебто покурити, з хати під могутні акації на вулиці Антонова Овсієнка, 46. Це - посеред зеленого чернігівського подолу - Лісковиці. Ми - це сивий 70-річний поет Іван Юхимович Коваленко, і я - 28-річний студент-заочник Київського державного університету ім.Тараса Шевченка.

Я закурив, а Іван Юхимович, розминаючи цигарку почав неголосно і неспішно читати свої вірші:

Все забрали, хліб і сало,
І корову і бика,
Усього було їм мало,
Залишили - гопака...

...Я не знаю, що діялося зі мною і що сталося з моїм обличчям, але напевне воно змінилося. Іван Юхимович це побачив і продовжував читати ще впевненіше, відчеканюючи слова. Мені здавалося, що досі ніколи в житті я не чув поетичних рядків, які б так просто, образно розповідали про історію, біль і страждання мого народу:

- Божі храми скрізь розбиті,
Мова гине і зника,
Все понищили неситі!
Залишили - гопака!

Уже починало сутеніти. Але Іван Юхимович, певно читав на моєму обличчі усі думки і почуття, які викликав його вірш. Він продовжував переминати цигарку, неначе давав змогу мені передихнути, а потім знов почав...

- Ми посадим калину у себе в городі
Ту калину, що люблять і славлять в народі,
Нашу радість сумну, нашу втіху єдину,
Ми посадим у себе червону калину...

У ті часи комуністичної перебудови нам хотілося вітрити в те, що демократія приходила хоч поступово, але безповоротно. Та сивий і мудрий Іван Юхимович не зовсім довіряв горбачовським словам після „відлиги" і „застою" з таборами, які знав зсередини. Адже „ворожі голоси" ще, здається, глушили, а залізна машина КГБ працювала як асвальтовкладчик і каток. То там, то тут в середовищі літераторів та інтелігенції, розвішувалися шори аби молодих „не штовхали" в болото „махрового націоналізму".

Утрьох - Іван Юхимович, його дружина Ірина Павлівна і я - під час їхнього перебування улітку в Чернігові обговорювали політичні процеси, публікації в „Літературній Україні". Ми сходилися на припущенні, що перебудова - це спосіб виявити найактивніших українських патріотів, щоб потім знов укотре і безповоротно створити „єдіний совєтскій народ"...

Після двох прочитаних віршів я був вражений. Почув образну і вільнолюбиву поезію, яку плекав мій народ, незважаючи на радянську пропаганду. Дивився на Івана Юхимовича і не міг нічого сказати. Адже неможливо знайти слова, щоб перевершити образи такої сили і любові до України.

Мабуть, саме тоді Іван Юхимович, побачивши, яке враження справили на мене його вірші, довірив мені, студентові, написати передмову до першої публікації добірки його віршів у 14 числі журналу „Україна" за 1992 рік... (І тоді вперше в Україні були опубліковані вірші, які я почув того теплого літнього вечора - "Гопак" і "Червона калина").

Повертаючись до цих віршів Івана Коваленка, пригадую як він їх читав. Як вони збурювали душу і тоді, і через 20 років - 24 січня 2008 року під час вечора пам'яті поета в Чернігові.

Напевне, так в середині 70-років вони збурювали душі українських політв'язнів в уральських таборах і вдихали сили боротися за Україну...

Владислав САВЕНОК

* Владислав Савенок - чернігівський поет, письменник, журналіст. Іван Коваленко присвятив йому вірш "Нам молитва і піст..."