Спогади про навчання поета-дисидента Івана Коваленка в Київському університеті імені Т.Г.Шевченка


Ірина Павлівна Коваленко (дівоче прізвище Пустосмєхова), дружина українського поета-дисидента Івана Коваленка, згадує про їх спільне з чоловіком навчання у Київському державному університеті ім.Т.Г.Шевченка:


Згадує Всеволод Храпачевський


Івана Юхимовича вже немає серед нас, живих...

Улітку 2009 року ми відзначали 90-річчя його дружини Ірини Павлівни – теж учительки Боярської школи.


ПОТРЯСІННЯ: Спогади Владислава Савенка*


„Серце України скрізь,
де живуть свідомі
своєї духовної суті українці"


1988 рік, кінець літа.
...Ми вийшли, начебто покурити, з хати під могутні акації на вулиці Антонова Овсієнка, 46. Це - посеред зеленого чернігівського подолу - Лісковиці. Ми - це сивий 70-річний поет Іван Юхимович Коваленко, і я - 28-річний студент-заочник Київського державного університету ім.Тараса Шевченка.

Я закурив, а Іван Юхимович, розминаючи цигарку почав неголосно і неспішно читати свої вірші:

Все забрали, хліб і сало,
І корову і бика,
Усього було їм мало,
Залишили - гопака...


Вірш "Не йди до дзеркала": історія написання


Згадує Лариса Пацанівська - учениця подружжя Коваленків, випускниця 1951 року, старший викладач кафедри історії і теорії світової літератури Київського Національного Лінгвістичного Університету:

Спогади Ірини Коваленко, дружини поета


СПОГАДИ
КОВАЛЕНКО ІРИНИ ПАВЛІВНИ,
дружини поета, написані для музею Чернігівської середньої школи №4

Спогади Святослава Хрикіна


Он стоял немного позади Ирины Павловны, в глубине крыльца-«балкона» (как у Юркова* : «Дай взойти мне на твой балкон…»), небольшого роста, худощавый, белоголовый, аккуратно подстриженный, одетый просто, по-домашнему, в руках разминал не зажжённую ещё сигарету, внимательно вглядываясь в нас – впервые входивших в этот просторный, зелёный, залитый солнцем, весь в цветах двор, окаймленный с левой стороны высоченными акациями, ставший вскоре одной из драгоценнейших частиц нашей (моей – во всяком случае) жизни.

Вспоминает Владимир Шайкевич*


Из письма Ирине Павловне Коваленко из Тель-Авива. Владимир Шайкевич обращается к своим «любимыми учителями, Людям и Учителям с большой буквы» с такими словами:
«Вы не поверите: пишу и плачу. Нахлынули воспоминания из той жизни, когда я был мальчишкой и юношей, а Вы – моими учителями.


Вспоминает Галина Пархоменко*


Наш класс был совсем маленьким – 18 человек. В 1947 году у нас стали преподавать Ирина Павловна и Иван Ефимович, и хотя никто из них не был у нас классным руководителем, мы все безоговорочно были ими покорены и относились к ним с потрясающей любовью и уважением.

Вспоминает Лариса Пацановская*


Мы были у Ирины Павловны и Ивана Ефимовича первыми в Боярской школе №1. Когда я пришла в школу в 1947 году в 7-й класс, они как раз начали преподавать у нас, а Ирина Павловна стала еще и классным руководителем.


Згадує Радислав Кокодзей*


Мені випало щастя знати Івана Юхимовича Коваленка особисто. На жаль, більшою мірою як викладача іноземних мов.