УРАЛЬСЬКІ СОНЕТИ (1973 – 1977)


Основний творчий доробок табірних років об’єднано в цикл „Уральські сонети”. Слід зазначити, що все своє життя Іван Коваленко тяжів до написання досить довгих віршів. Але у таборі поет пише переважно сонети. Самі умови табірного життя підказали цю коротку стислу поетичну форму: брак паперу, брак часу для довгих віршів, легше зберігати у пам’яті, легше переправляти на волю – все це промовляло на корись сонету. Але окрім переваг, у сонета були й недоліки. Сонет, з його чітко регламентованими правилами побудови і римування надавав мало простору для думки: . „Впихаю думку у сонет,/ Вона пручається, не лізе...” – писав Іван Юхимович… Непросто давався Коваленкові перехід до нової віршованої форми, але поет зумів приборкати музу, і сонет стає на довгі роки основною поетичною формою, у якій творив поет.
І в рамках цієї віршованої форми Іван Коваленко намагається бути незалежним. Маніпулює сонетом, то вживаючи у ньому лише іменники (“Річка, вулиця, місток…”), то вживаючи довгий рядок, то вкорочуючи його до одного-двох слів (“Вода з покрить…”, “Ти спиш, не спиш…”). У сонеті “Ти уяви” І.Коваленко використовує анафору, починаючи катрени зі слів “Ти уяви”, а терцини з слова “Повір”. Сонет під пером поета набуває філігранної форми. Головна риса сонетів І.Коваленка – їх яскрава образність, що ховає в собі глибоку думку. У розгорнутому вигляді кожен поетичний образ із сонетів І.Коваленка зайняв би чимало паперу.
Хоча цензура забороняла у листах згадку табірних реалій, та поету вдається цю заборону порушувати. З уральських сонетів ми дізнаємося про табірні бушлати, що віддають час від часу „на прожарку” („Як зек свій одяг на прожарку”), про лікарню, де підліковують зовсім хворих („Халат незвичний, ліки і палата...”), про уральську тайгу („В сріблястім інеї дерева і будови”). У таборі поет тяжко хворіє, йому надають ІІ групу інвалідності, він часто перебуває фактично на межі життя і смерті, і це відбивається у ряді його віршів („Лаштую воза у дорогу”, „Заходжу в сад душі своєї” та ін.)
У неволі поет удосконалює свою поетичну майстерність. Для прикладу можна згадати такі вірші, як „На 9 квітня 1939 р.”, „Старе піаніно”, де так вдало використані алітерації. Чимало сонетів має філософське спрямування („Коли надворі ніч глибока...”, „Доньці”, „Листок, як ранений метелик...”) та ряд інших.
Іван Коваленко сказав своє вагоме слово у розвитку саме українського сонету. Під його пером ця класична поетична форма набрала яскраво вираженого національного характеру: „ А я ще прагну щасної підкови,/ Тебе одну ще бачачи у снах,/ Як той чумак, заблуканий в степах,/ Що мусить повернутись до Покрови..”. Це міг написати лише українець, знайомий з життєустроєм рідного народу.
Написано на Уралі було чимало. Більшість з написаного – загинуло: відбирали і знищували, незважаючи на зміст віршів, а пам’ять могла втримати далеко не все...