Калейдоскоп


Доньці я купив калейдоскоп,
І вона з ним цілий день сидить,
Оченят не може відвести,
Геть забувши ляльок і пісок.

“Звідки, – все питає, – ця краса?
Звідки небувалі гарні квіти?”
Не зумів я доньці пояснити,
Як творить з нічого чудеса.

Поламала доня прилад цей –
Таємницю взнать хотілось доньці,
Сльози ллються в неї із очей,
Биті скельця в неї на долоньці.

Жалюгідним він лежить тепер,
Замісник чарівника і гнома,
Троє битих випало люстер,
Ще картон та стружки чи солома.

Плаче доня, треба утішать,
То нічого, що цяцьки ламають.
У поета не така душа –
Трощать її теж і розбивають.

Доньці можна цяцьку знов купить,
Більш вона ламать її не буде,
А поету душу як розбить,
То не ждіть від нього більше чуда.