"Скільки лиха й недолі знести ви могли..."
Тодосі Кіндратівні Довгич*,
невтомному сіячеві на ниві народній.
Скільки лиха й недолі знести ви могли
(Непідсильний тягар для людини...),
Та свій келих гіркий ви до дна допили,
Допили ви його до краплини.
Ви в негоду ступили на ниву тяжку,
Були бурі страшні і морози,
І на вашім на довгім і труднім віку
Мало квіток цвіло при дорозі...
"Я не бачив, як гаснуть вулкани..."
Я не бачив, як гаснуть вулкани...
Може, й добре, що гаснуть вони –
Вогняні, незагоєні рани
Не окраса для їх сторони...
Пам'яті Самійленка*
В Боярці зеленій, серцю милій,
Де ліси розкинулись кругом,
Там над ставом, на Старій могилі,
Спочива поет останнім сном...
"Я скупих всіх розумію..."
Я скупих всіх розумію,
Я жаднюгам співчуваю,
Бо я сам давно жаднюга –
Хочу все собі забрать:
"Я науку поважаю..."
Я науку поважаю,
Дуже вчених я шаную,
Перед вченими я згоден
Навіть шапку іздійнять...
"Не ходив я з вами лісом..."
Не ходив я з вами лісом,
Не блукав я з вами лугом,
Не збирав на полі квітів
І не плив у річці в човні.
"Я не знаю, хто ти, де ти, як ти?.."
Я не знаю, хто ти, де ти, як ти?
Чим живеш і служиш ти кому...
В синім морі пропадають яхти,
Промінь ясний утіка в пітьму...