Я приніс з колодязя води, Сів на призьбі, і на відра глянув, І побачив хвилі океану, Зливи, водоспади і льоди.
Я хотів збагнути в ці хвилини (Світ увесь окинув неспроста), Чим були колись оці краплини, Поки я з криниці їх дістав.
Ця велика життєдайна сила Не лише снігами і дощем спада, У скількох людей текла по жилах, З кров’ю хвилювалась ця вода?
В грізних битвах мужності давала, Кликала до подвигу не раз. Ця вода колись когось кохала, З ніжних вуст паринкою знялась.
Протікали океани часу, А вода боролась і жила. Хай же все віддасть вона відразу, Все поверне, чим колись була!
Зачерпнув води я цілий кухоль, П’ю її з надією в душі: Так улий же в мене силу духу, Дай снаги, на подвиг надиши!
назад
|