На могилі моїй


На могилі моїй
Уже виросли трави і квіти,
Їх садили вітри,
Поливали веселі дощі.
І мене вже нема,
Мені тільки лежати і тліти,
І у очі мої
Вже коріння пустили кущі.

Я не знаю, чи хтось
Посадив наді мною калину,
Хай би з серця мого
Кров гарячу вона узяла,
Я не встиг до кінця
Долюбити свою Україну,
Я не зміг їй віддать
Свої муки, слова і діла.

Хай калина цвіте
Моїм лютим невтишеним болем,
Нехай тугу мою
Наливає до вистиглих грон,
Бо мені вже не стать,
Не пройти заколошеним полем,
Не послухать вночі,
Як шумить і хлюпоче Дніпро.

Ой, як тяжко я жив,
Не зустрів ані слави, ні долі,
Обминули мене,
Не війнули хоч стиха крильми...
Була праця тяжка,
І наруга, і кривда в неволі,
Були муки-пісні
Й самота між лихими людьми.

Як дізнатись тепер,
Що не марно конав я роками,
Що вночі хтось не спить
І доспівує горе моє,
Що бандура чиясь
Гірко плаче моїми словами,
І Вкраїна живе,
І мужніє, росте і встає?

Як дістати хоч знак
Тут за вічним і темним порогом?..
Рідна нене моя!
Я б прилинув з найдальших світів!
Україно моя!
Мені більше не треба нічого,
Тільки ти б ще жила
І ростила могутніх синів!

Може, ти ще позвеш
І мене колись в пору весняну,
Я, почувши твій клич,
Всім смертям в перекір оживу,
Вирву корінь з очей
І для щастя незнаного встану,
Щоб побачить тебе
Незбориму, і вільну, й нову!