Дзвін мого серця


В Бухенвальді є дзвін,
В Хіросімі – вогонь,
А в Сибіру – нічого,
Крім серця мого…

І гуде Воркута,
І гримить Колима:
“Чом тут дзвону нема?
І вогню чом нема?”

Там мільйони мерців
Кличуть нас з-під землі.
Чути гомін сумний
У морозній імлі:

“Ми за рідний свій край,
За Вкраїну лягли,
Чом же пам’ять про нас
Вже сніги замели?”

Я не сплю уночі,
Чую їх голоси:
“Ти нам дзвона дістань
І вогню принеси!”

Я пішов в Бухенвальд
Для них дзвона дістать –
Не дали, бо з сердець
Там трава вироста…

“Хіросімо, вогню
Для забутих позич!”
Не дала, бо там попіл
З дитячих очиць…

Невідомий солдат
Теж вогню їм не дав, -
В нього навіть ім’я
Змила смерті вода...

Своє серце тоді
Я відніс у Сибір.
Може, чуєте дзвін,
Що лунає з-за гір?

Може, бачите:
Обрій увесь заяснів
Невгасимим вогнем –
То палає мій гнів.

Я без серця тепер,
Ні кровинки в лиці, –
В моє серце, як в дзвін,
Б’ють невпинно мерці…

Все сильніше той звук,
Все гучніш лине він –
Люди, слухайте дзвін!
Грізний, праведний дзвін!

Хай він дійде до вас,
Вдарить в серце, як грім!
Збудить пам’ять і гнів,
Як в моїм!
Як в моїм!