До Діогена


Згадую легенду знамениту:
Діогена пам’ятаєш ти?
З ліхтарем він вдень ходив по світу,
Щоб людину хоч одну знайти.

Хай тепер сюди до нас прибуде,
По асфальтах з ліхтарем іде.
Скільки куплених і проданих повсюди,
Жалюгідних стріне він людей!

Споконвіку срібняки – за зраду,
І тепер в пошані ще вони:
Ось один продався за посаду,
А того купили за чини.

Той дістав, вилизує квартиру
(Вже досяг найвищої мети!),
У підлоті втратив всяку міру,
За доноси просить доплатить.

Цей, продавшись за дрібну обнову,
По-чужому мека, мов коза,
І за рідне материне слово
Горло земляку перегриза.

Той плазує за нікчемну бляху,
Аж лизнути чобіт дістає.
Ну а дехто – просто з переляку
Чорту даром душу віддає.

Безсоромний торг навколо мене,
Гине совість, людяність зника.
Дай ліхтар мені свій, Діогене, –
Я піду не куплених шукать.