Іван Коваленко » Джерело » Версія для друку

Про цикл "Джерело"

Цикл "Джерело” поет вважав серцевиною своєї творчості. За бажанням поета саме так було названо і останню прижиттєву збірку, що починалася однойменним віршем. Саме за ці вірші Коваленко потрапив до  неволі. Як свідомого борця з тоталітаризмом характеризує поета тематика поезій, що увійшли до цього циклу.  Це стражденна палка любов до України («Моїй Батьківщині», «Джерело», «На могилі моїй», триптих «Віра, надія, любов», «Ще раз про ХХ вік»), але водночас і зневажливе іронічно-гірке ставлення до «шароварщини» («Гопак», «Іспанські танці»). Оспівування національних українських символів («Червона калина»,  «Бандура», «Дніпро»).  Полум’яні вірші про роль поета як духовного лідера у боротьбі із злочинним режимом («У поета тільки слово») і про трагічну долю митців, що полягли у цій боротьбі («Вірш з примітивними римами»). Біль по закатованим українцям («Калиновий сум», «Дзвін мого серця», «Не мене»).  Засудження користолюбства, продажності, зрадництва («Іуди», «До Діогена», «Дрібніють люди»). Звернення до величної постаті Кобзаря, наслідування шевченковій манері віршування («Намалюй мені Тараса», «На біржі поезії», «Не став би зроду віршувать», «Вступ до знищеної поеми») та інші.
Читаючи вірші цього періоду, отримуєш справжній енергетичний шок. Настільки емоційно насичені, вражаючі ці вірші. Особливо такі, як "Дзвін мого серця”, „Не мене”. Зранена совість поета наче несе частку власної відповідальності за страждання жертв тоталітаризму. Задовго до арешту, ще за часів розгулу сталінських репресій Іван Коваленко переймався долею тих, хто карався  у концтаборах. Поет  мав вразливу вдачу,  гостро відчував чужий біль, страждання інших:  „За всіх страждав і був за все в одвіті”, - писав він про себе. Тим болючіше  сприйняв І.Коваленко  репресії проти української інтелігенції у 1965 і пізніших роках. Він відчував свій обов’язок внести свою частку у боротьбу українського народу за свою незалежність. Поет не міг залишатися серед тих байдужих, з мовчазної згоди яких творились і творяться чорні справи проти людства; картав себе за те, що "Неба синього не бачив через ґрати і дерев через колючий дріт...” Він  прагнув бути поруч з кращими синами України, його однодумцями, що опинились за ґратами. У 1972 році його було заарештовано...
 Відкривається цикл "Джерело” віршем "Червона калина”. Цей вірш зробив у свій час поета відомим у дисидентських колах в Україні, україномовній Чехословаччині та Канаді. Надрукований у 1967 році в ювілейному, тисячному номері газети "Нове життя” (Пряшів, Словаччина), вірш "Червона калина” змінив усе життя Івана Коваленка. Поет почав регулярно друкуватися в газеті "Нове життя”, через листування потоваришував з головним редактором Юрієм Дацком. Можливість доносити свої вірші до широкої аудиторії  додала поетові наснаги до творчості, і згодом у  цій газеті було надруковано з десяток його поезій ("Бандура”, "Квітковий роздум”, "Диво”, "Четвертий іспит” тощо)  та  ряд публіцистичних статей. Треба зазначити, що традиційні для української поезії образи звучать у Івана Коваленка  по-особливому. Селянське коріння, спогади дитинства наповнюють ці образи життям, не даючи перетворитися на звичні символи.
А у самвидаві в той самий час ходили такі вірші, як "Моїй Батьківщині”, "Калиновий сум”, "Вірш з примітивними римами”, "Хтось у сірому”, "Ще раз про ХХ-й вік”, "До Діогена”, "Іуди”. Всі вони увійшли до циклу "Джерело”.  Тематика цих віршів Івана Коваленка не могла не привернути увагу КДБ.
У  період, коли твори Івана Коваленка активно поширювалися  у самвидаві, поет особливо переймався тим, щоб писати для  найширшого кола читачів. Це знайшло відбиток у його захопленні в той час віршуванням у стилі Т.Шевченка. Задумавши велику поему "Тракторист Василь”, Іван Коваленко звернувся до форми та стилю Шевченкового вірша. Поема, на жаль, загинула в нетрях КДБ, збереглося лише декілька уривків та вступ. Є у поета і пряме наслідування Тарасу Шевченку – вірш "Не став би зроду віршувать”.
Цикл "Джерело” І.Коваленка в найбільшій мірі характеризує його як мужнього борця, який піднімав свій голос проти тоталітарного режиму.
Празька весна була розчавлена у 1968 році радянськими танками. А там уже не за горами був сумнозвісний 1972 рік, коли поета було заарештовано... Арешт і засудження – це була передусім трагедія творця:  під час арешту КДБ вилучило всі вірші. І далеко не все буде згодом повернуто вже за часів незалежності України…


назад