"Все відходить в давнину..."


Все відходить в давнину:
Муки, радощі, печалі,
Дні ясні, коли стрічали
Нашу юність і весну.
Хвилі часу все забрали
І понесли вдалину.

Все відходить і зника,
Не лишається нічого,
Йде до чорного порога,
Гине, в’яне, утіка...
Всіх одна веде дорога,
Всіх одна несе ріка.

Все промчить і промине,
У безмежнім втоне морі,
Все, що мучило мене,
Що тобі чинило горе.
Вічність кола всі замкне,
Небуття усе поборе.

І однак ще варто жить,
Наші ще течуть хвилини,
Не опав ще цвіт калини,
Не дійшли ми до межі,
І під небом України
Рідні їй ми – не чужі.