До годинника


Ти відстукуєш дні мої й ночі,
Ти рубаєш мій час на хвилини,
З кожним днем – і життя все коротше,
І попереду – тінь домовини.

Кожен вдар твій говорить глузливо,
Що кінця не шукать за горами,
Циферблат усміхається криво,
Стрілки вказують прямо до ями.

Я спиняти тебе не збираюсь
І в нестямі ламати пружину,
Так заведено всесвіт безкраїй,
Так все буде іти без упину.

Ні, не вмру я! Ти брешеш, очкастий!
Циферблат твій хай жовкне від злості.
Я ще зіркою буду сіяти
У холодній страшній високості.

Я не зникну! Повік не загину!
Вірш мій також не зможе пропасти, –
Він, як промінь від зірки, полине,
Як заслін від тяжкої напасті.

Він серця молоді ще зігріє,
Коли відчай їх стисне холодний,
Їм поверне любов і надію –
Ті, що крадеш у мене сьогодні.