ІІІ. Могила


Над ставом церква. Пагорб невисокий,
Як зелен килим, душу звеселя.
Могили не розгледіти здаля,
Дерев сім’я її вартує спокій.

Нема хреста. Зогнив із плином років.
Зів’ялі квіти. Зламане гілля.
Трава в пилу, і висохла земля, –
У славу тут ворота не широкі.

Байдуже повз іде людей юрма,
І серце біль зненацька обійма:
Йому б лежати десь у Пантеоні.

О Україно! Як же він радів,
Коли вертався із чужих країв...
Серед могил пасуться коні.