І. Повернення


Яка печаль! Яка страшна печаль –
Самотнім бути в рідній стороні,
Де вже нема ні друзів, ні рідні,
Де вже тебе ніхто не зустріча.

Одне лишилось: спогади на дні,
В дворі сосна, струнка, немов свіча,
Забули тут поета-сіяча,
Лиш дятел сумно стука на сосні.

Та це не все. Он ліс ген віддаля,
За ним ще села, люди і поля,
За лісом далеч в голубій імлі.

Над нею вітер пролітає радо,
А у душі лише одна відрада,
Що будеш вічно у своїй землі.