Максим Рильський
У дні страшні кривавого тирана
Свою він долю важив у в’язниці.
В покорі плазували люди ниці,
А мужні йшли у безвість Магадана.
За друзів серце ятрилось, як рана.
Він був поет, а не людина з криці,
Хотів на волі сіять блискавиці,
Хоч знав, що прийдуть осуд і догана.
Душею покривив, і вийшов він на волю.
Усе стерпів: і кривди, і сваволю,
Та слово наше, як святиню, ніс,
Плекав, беріг і захищав до смерті,
І чистим нам віддав, бо встиг на ньому стерти
Сліди своєї крові й сліз.