Зоряні хвилі хлюпають в небі;
Місяць в сузір’ях, як човен, пливе,
Ось він піднявсь на безмежності гребінь,
Хтось мене звідти зове і зове.

Чую той поклик призивний і владний,
Хочу озватись – далеко сягать,
Часто вночі я стою безпорадний,
Знаку від себе не можу подать.

Хто мене кличе з космічного моря?
Може, поети, що в зорях живуть,
З місяця-човна до мене говорять,
Щоб вирушав я у зоряну путь.

Не космонавтом, а просто поетом,
Зоряний промінь – то буде мій шлях.
Всі перепливши і Стікси, і Лети,
В мандри піду по космічних морях.

Здалеку також до зір буду звати
Тих, що родились братами комет, –
Хтось не засне, уночі вийде з хати,
Хтось буде справжній поет!