Сповідь


Я неправедно жив:
І моливсь, і постився я мало,
У турботах дрібних
Витрачав я і сили, і час,
Оступавсь на шляху,
Спотикався і падав, бувало,
І покару тяжку
Ніс за це я від себе не раз.

Я неправедно жив:
Не здолав усіх потягів плоті,
Хоч тримав їх, як псів,
Все життя на міцних ланцюгах.
Марнолюбства свого
Я не зміг до кінця побороти
Й вабу слави пусту
Грішно бачив я іноді в снах.

Я неправедно жив:
Не збагнув всеї величі духу
І у душу впускав
Світ пустих і примарних речей.
Часто кривди терпів,
Мовчки зносив образи й наругу,
І всього не зробив,
Що я зміг би зробить для людей.

Я неправедно жив,
Бо я мало любив Україну,
Я за неї не йшов
У петлю, чи на кулю й на хрест.
Я усе їй віддав,
Та мужніших чекав на заміну,
Що здобудуть в борні
Їй свободу, і славу, і честь.

Я неправедно жив...
Не для мене святого печатка,
І покута тяжка
На душі моїй вічно лежить,
Та коли б довелось
Все життя починати спочатку,
Я б хотів іще раз
Так неправедно й грішно прожить.