Про цикл "Роздуми"


У циклі „Роздуми” (1960-1970) Іван Коваленко у віршованій формі викладає свої думки з питань, якими він переймався на той час.  Бездоганний білий вірш надає поету простір для складних філософських міркувань. У цих творах особливо  відчувається обізнаність поета у різних філософських вченнях, висока загальна культура. Коваленко з позицій шістдесятника розкриває ідею  самоцінності людської особистості („Квітковий роздум”), торкається глибинного сенсу поетичного слова („Перлини”, „Хід конем”), формулює своє філософське та моральне кредо  („Четвертий іспит”) тощо. Ці твори сповнені оригінальних думок. Поет не підпав під вплив якоїсь конкретної філософської доктрини і не поспішав, начитавшись премудростей, ділитися з наївністю неофіта щойно прочитаним. Він повіряє читачеві свої власні думки.

Про цикл "Це все - життя"


Твори  циклу "Це все - життя”  створювались у 1950 – 1970рр. У цей період  усі творчі сили, весь вільний час подружжя Коваленків присвячувало  школі. Вірші писалися час від часу. Саме тоді  був написаний вірш "Учитель”, який у найбільшій мірі відображає ставлення поета до творчості: „треба сіять, жать, дітей учить, треба всю неправду побороти”, а тоді вже „братися за рими”. У  цьому циклі  впадає в очі яскраво виражений перехід поета до громадянської лірики. Становлення Івана Коваленка  як свідомої особистості, як громадянина яскраво відображається у тематиці творів цього циклу.

Про цикл "Джерело"


Цикл "Джерело” поет вважав серцевиною своєї творчості. За бажанням поета саме так було названо і останню прижиттєву збірку, що починалася однойменним віршем. Саме за ці вірші Коваленко потрапив до  неволі. Як свідомого борця з тоталітаризмом характеризує поета тематика поезій, що увійшли до цього циклу.  Це стражденна палка любов до України («Моїй Батьківщині», «Джерело», «На могилі моїй», триптих «Віра, надія, любов», «Ще раз про ХХ вік»), але водночас і зневажливе іронічно-гірке ставлення до «шароварщини» («Гопак», «Іспанські танці»). Оспівування національних українських символів («Червона калина»,  «Бандура», «Дніпро»).  Полум’яні вірші про роль поета як духовного лідера у боротьбі із злочинним режимом («У поета тільки слово») і про трагічну долю митців, що полягли у цій боротьбі («Вірш з примітивними римами»). Біль по закатованим українцям («Калиновий сум», «Дзвін мого серця», «Не мене»).  Засудження користолюбства, продажності, зрадництва («Іуди», «До Діогена», «Дрібніють люди»). Звернення до величної постаті Кобзаря, наслідування шевченковій манері віршування («Намалюй мені Тараса», «На біржі поезії», «Не став би зроду віршувать», «Вступ до знищеної поеми») та інші...

Про цикл "Уральські сонети" ("У неволі")


Основний творчий доробок табірних років об’єднано в цикл „Уральські сонети”. Слід зазначити, що все своє життя Іван Коваленко тяжів до написання досить довгих віршів. Але у таборі поет пише переважно сонети. Самі умови табірного життя підказали цю коротку стислу поетичну форму: брак паперу, брак часу для довгих віршів, легше зберігати у пам’яті, простіше  переправляти на волю – все це промовляло на корись цієї поетичної форми. Але окрім переваг, у сонета були й недоліки. Сонет, з його чітко регламентованими правилами побудови і римування надавав мало простору для поетичних фантазій: . „Впихаю думку у сонет,/Вона пручається, не лізе...” – писав Іван Юхимович… Поет зумів приборкати музу, і сонет стає на довгі роки основною поетичною формою, у котрій творив поет...

На острові поезії


На острові поезії, як Робінзон,
Живу один у океані зла.
Нема човна у мене, ні весла,
Життя проходить, як поганий сон...


"Тиран і деспот всіх піїтів..."


Тиран і деспот всіх піїтів,
На пси зійшов, було, сонет.
Вірш вирвався з вузьких тенет,
Як вільний птах з тісної кліті...


"Впихаю думку у сонет..."


Впихаю думку у сонет,
Вона пручається, не лізе.
В сонета грати не з заліза,
Та тісно думці, не секрет.

"Чи я стомивсь, чи змучивсь від недуг?.."


Чи я стомивсь, чи змучивсь від недуг?
Життя, як марево, і дике, і страшне.
Нехай промчить, пролине, промине,
Я затуляю зір і вимикаю слух.