Сонет арифметичний


Хоч безнадія серце стисла,
Душа ще трішечки жива.
Обридли образи й слова,
Частіше думаю про числа.

"Тягну квиток у лотереї..."


Тягну квиток у лотереї.
Який там виграш припаде
Для музи бідної моєї,
Ще невідомої ніде?

"В напруженій тривозі знову..."


В напруженій тривозі знову
Кудись відходить божий день,
А я розм’як, розсупив брови,
Занурився в учення “дзен”.

"Сидів Степан багато літ..."


Сидів Степан* багато літ –
“Ні знака, ні прівєта”,
Та сів художник і як слід
Намалював портрета.


"Нуртує скрізь життя веселе..."


Нуртує скрізь життя веселе –
Прогрес в лавровому вінку!
І люди моляться на теле
Чи холодильник у кутку...


Прощайте, славне товариство...


Прощайте, славне товариство,
Моя рідня, Уральська Січ.
Недоля зла опалим листом
Жене мене далеко пріч.

Про підцикл "Немеркнуча зоря" (дружині з табору)


Підцикл "Немеркнуча зоря" об'єднує вірші, які поет, перебуваючи в таборі, присвятив своїй дружині – Ірині Павлівні Коваленко.
Упродовж усього життя Іван Юхимович присвячував своїй дружині вірші. Але табірні поезії особливо вражаючі, вони сповнені туги, любові, вдячності і преклоніння перед мужністю коханої, її відданістю та вірністю. Кожного дня, впродовж усіх років перебування Івана Коваленка в таборі, його дружина писала йому листа: „Ідуть листи, ідуть твої листи...”. Після побачення (дозволяли лише один день на рік), поет пише "Освідчення після 35 років подружнього життя”. Вірші, присвячені дружині, виходять далеко за межі „сімейної” тематики – занадто багато в них загальнолюдського. Слова „Люблю тебе всяку: і праведну й грішну...” викликають особливий емоційний відгук, бо йдеться в них про справжню любов, над якою час не має влади.

Чорний привид


Дружині

Темний, чорний вихор над ярами,
Брами найостанніших воріт.
Чорний привид чорними руками
Крутить серце у колючий дріт...


Твої листи


Дружині

Ідуть листи*, ідуть твої листи,
Несуть тепло, твою любов і тугу,
І чутно крізь папір тих почуттів напругу,
Яку слова твої не в змозі донести...


Дружині*


Нехай планети спинять біг,
Лишаться зорі супокою,
Нехай всі сили наді мною
Мене закручують у ріг,


А я схилюсь перед тобою,
Свою любов кладу до ніг,
Усі скарби, що я беріг,
І квіти всі – перед одною...