Освідчення через 35 років
Дружині
Люблю тебе всяку: і праведну, й грішну,
Сумну і веселу, холодну і ніжну,
У радості й гніві, у сміху й скорботі,
В годину розваги, в буденній роботі...
На 9 квітня 1939 р.
Дружині
Він ллється вільно і грайливо,
Сонет, що я тобі складу,
Алітерацій переливи
Як хлюпіт зливи у саду.
Чорні ґрати
В вузькім вікні зловісні чорні ґрати,
Лиш через них побачить можна світ,
І невідомо, скільки довгих літ
Мені ще йти крізь темні каземати.
Трава забуття
Дай трави забуття,
Я нічого вже більш не прошу,
Бо життю вже кінець,
Бо доходить воно до останку,
Щоб забув я усе,
Що у серці своєму ношу,
З чим я вийшов у путь
Вже давно, аж тоді на світанку.
Гірко!
Вікно у ґратах, як екран,
На нім горить одна-єдина зірка.
Біля в’язниці близько ресторан,
І долітають звідти крики “Гірко!”
Украдена весна
В мене вкрали весну,
Всю весну від початку й до краю,
І струмки, і пташок,
Й першу ніжну зелену траву,
Перші квіти лісні,
Перше листя зеленого гаю,
В мене вкрали весну –
Все, чим я і дишу, і живу.
Усміх весни
Я стрічав весну у казематі,
Я не знав, яка вона іде,
Чи летять вже вісники крилаті,
Чи трава зелена десь росте.
"А сьогодні прилетів ще вітер..."
А сьогодні прилетів ще вітер,
Від усіх приніс мені привіти,
Від берізок, і дубів, і сосен,
І від наших верб зеленокосих,
Від листочків ніжних на горісі,
І від перших квіточок у лісі.
У казематі
Посіріли стіни в казематі,
В ньому тільки я та день.
День ввійшов нечутно через грати
І розмову пошепки веде.