Придуха


Яка зима! Яка страшна зима!..

Таких морозів люди ще не знали, –
Закуті в лід міцний озера й ріки,
Ще й сніг глибокий шпари всі закрив, –
І лихо у воді – прийшла придуха.

Страшна це річ, як льоду товща
Замість блакиті неба над тобою,
Нема чим дихати. Немає кисню!
Страждають всюди мешканці води.

Є люди злі. Рубають ополонки, –
До них дихнути риба поспішає,
А там її безжально й хижо ловлять, –
За подих життєдайний йде вона на смерть!..

Не все одно, – ви скажете мені,
Чи там на дні померти від придухи,
Чи бути спійманим тут зверху лиходієм
Й лежати мерзлим в купі на льоду.

Та ні! Не так! Це зовсім не однак!
Хай риба мудра гине по ковбанях,
Жахаючись піднятися зо дна,
Хай боягузливо конає від придухи...

А я з сміливцями отими, котрі
За те, щоб раз дихнуть на повні груди,
За те, щоб ще хоч раз на небо глянуть,
На смерть і муку відчайдушно йдуть!