Вогонь


Я вчора знову мандрував в минуле,
У сиву і далеку давнину.
Хотів я предків десь своїх знайти,
Щоб сил у них дістать собі первісних
І стать сильнішим в наш тривожний вік.

Я пралісами довго продирався
Через річки, і гори, і степи.
Ішов я довго. Все шукав, шукав
Те рідне плем’я, що від нього
Ще й до сьогодні рід мій весь іде.

І ось у сутінках у скелі кам’яній
Побачив я печеру. В ній вогонь
Ледь жеврів… Зрозумів: вони! –
Мені це голос крові підказав.

І я ввійшов в печеру… По кутках
Лежали шкури там – постіль нехитра,
Якийсь ще посуд був та зброя –
Каміння, що прив’язане ремінням до ломак.

Серед печери там вогонь малий горів,
Сиділо навкруг нього декілька старих,
Накинувши на плечі теплі шкури,
Усі вони схилялись до вогню
І час від часу кидали у нього
Трави сухої жмут чи гілочку суху.

В їх постатях була така велика втома,
Їх сон долав, а може, і бажання
Собі вже мати вічний супокій.
Один уже, схиливши на коліна
Свою засохлу голову, нерушним був…

Та інші всі тяглися до вогню
Й плекать його вони не припиняли.
“А де ж все плем’я наше?” – я спитав.
І ось один з старих, і голови не звівши,
Повів мені там голосом глухим:

“На ігрищах десь плем’я наше, в лісі,
Там, де ростуть плоди, що голову дурманять.
Було у нас щасливе полювання,
Та й інше плем’я ще до нас пристало,
Воно пообіцяло нас оборонять,
Якщо вогнем поділимось ми з ним.
Напікши кабанів, всі потяглись туди
І там, упившись соком, ігрища ведуть…”

“А ви ж чому не там?” – Старий
Здивовано тоді на мене глянув:
“А вогонь? Вогонь святий
Хто берегти тут буде?
Загине наше плем’я без вогню,
Підступні чужаки відняти його можуть,
Та й хто на ігрищах там дума про вогонь?..

А прийде час, отямляться усі
І знов повернуться до рідного тепла…
Та от біда: поживи для вогню
Лишилось мало в нас, і їжі теж нема…”

- То, може, вам потрібна моя поміч?
- Звичайно, треба. Піди, гілок сухих
дістань та декілька плодів…

І виконав прохання я старого,
І знову повернувся у свій вік,
І став сильніш від сил тих первородних,
Бо грівся там біля свого вогню,
Бо сам гілок у нього теж підкинув,
Бо вчився жить у тих, хто голови не втратив
І зберігав ВОГОНЬ свій як святиню,
І з роду в рід його передавав.