На острові поезії


На острові поезії, як Робінзон,
Живу один у океані зла.
Нема човна у мене, ні весла,
Життя проходить, як поганий сон.

Вдивляюся щодня за горизонт,
Вітрил надії Бог не посила.
А бурі і негоди – без числа,
Один сумний, безрадісний сезон.

І я знаходжу кілька рим старих
І, ніби в шкурах, гріюся у них,
Ховаюся в сонеті, як в печері.

Та знаю: не уникнути біди,
Бо помічаю навкруги сліди
Страхітливих, жорстоких людожерів.