Іван Коваленко » У неволі: Уральські сонети » Версія для друку

Сонет арифметичний

Хоч безнадія серце стисла,
Душа ще трішечки жива.
Обридли образи й слова,
Частіше думаю про числа.

Великі викинув навмисне,
Від них чманіє голова.
Рахую тільки “Раз і два...”,
Щоб совість душу не загризла.

Мені нема чим похвалиться,
Я так – звичайна одиниця,
Таких чимало на землі.

Нас темна ніч не покорила.
І прийде час – прибуде сила,
Колись допишуться нулі.
назад