В сріблястім інеї дерева і будови, Сріблясто мерехтить вгорі Чумацький шлях. А у тайзі живе сріблясто-хижий птах, Чига на мене, вийшовши на лови.
А я ще прагну щасної підкови, Тебе одну ще бачачи у снах, Немов чумак, заблуканий в степах, Що мусить повернутись до Покрови.
Я повернуся в дім і допалю свічу, Чумацьким шляхом потім полечу, Щоб стать найменшою із зоряних пилинок.
Нехай там сяють велетні-світи, Молюсь і вірю: Бог мені простить Найтяжчий гріх – мізерний мій ужинок.
назад
|