Іван Коваленко » Твори Івана Коваленка » Розділ ІІ: ДЕНЬ » У неволі: За чорними гратами

Про цикл "У неволі"


До циклу „У неволі” увійшли вірші, написані Іваном Коваленком у Київському слідчому ізоляторі КДБ та за роки перебування в Уральському таборі для політв’язнів №35. Було за цей час написано набагато більше, але постійні „шмони” та конфіскації зводили інтенсивну творчу працю нанівець. Збереглося лише те, що зміг винести  із слідчого ізолятора адвокат поета, те, що пропустила табірна цензура у листах до дружини, а також відновлене поетом по пам’яті після відбуття строку ув’язнення.
«У неволі» у свою чергу поділено на три  підцикли: „За чорними ґратами” (1972 р.), „Немеркнуча зоря” (1972-1977)  та „Уральські сонети” (1973-1977).
 


Про підцикл "За чорними ґратами"


У підцикл „За чорними ґратами” увійшли вірші, які Іван Коваленко  написав у тюремному ізоляторі, де провів 10 місяців (1972 р.). Чи не  вперше за своє життя у поета був час творити. Тож коли  їхав етапом до табору, віз з собою товстий зошит, повністю списаний віршами. Але кожний наступний перевіряючий виривав з нього ті вірші, які здавалися підозрілими особисто йому. Кінець кінцем залишилися  лише палітурки... Вціліло віршів зовсім небагато – ті, які виніс ще до суду адвокат поета  Іван Єжов. Та ще один  вірш донька завчила напам’ять під час годинного побачення в ізоляторі ("Попереду і позаду океани небуття”)... Саме так утворився невеличкий сумний підцикл „За чорними  ґратами”.
 


Чорні ґрати


В вузькім вікні зловісні чорні ґрати,
Лиш через них побачить можна світ,
І невідомо, скільки довгих літ
Мені ще йти крізь темні каземати.

Трава забуття


Дай трави забуття,
Я нічого вже більш не прошу,
Бо життю вже кінець,
Бо доходить воно до останку,
Щоб забув я усе,
Що у серці своєму ношу,
З чим я вийшов у путь
Вже давно, аж тоді на світанку.


Гірко!


Вікно у ґратах, як екран,
На нім горить одна-єдина зірка.
Біля в’язниці близько ресторан,
І долітають звідти крики “Гірко!”


Украдена весна


В мене вкрали весну,
Всю весну від початку й до краю,
І струмки, і пташок,
Й першу ніжну зелену траву,
Перші квіти лісні,
Перше листя зеленого гаю,
В мене вкрали весну –
Все, чим я і дишу, і живу.

Усміх весни


Я стрічав весну у казематі,
Я не знав, яка вона іде,
Чи летять вже вісники крилаті,
Чи трава зелена десь росте.



"А сьогодні прилетів ще вітер..."


А сьогодні прилетів ще вітер,
Від усіх приніс мені привіти,
Від берізок, і дубів, і сосен,
І від наших верб зеленокосих,
Від листочків ніжних на горісі,
І від перших квіточок у лісі.