Дві яблуні


Дві яблуні пишались край дороги,
Їх добрий чоловік колись там посадив,
І на одній з них не росло нічого,
А на другій завжди були плоди.

І добре першій! Пишна, кучерява,
Вона красується під сонцем золотим,
Не гнуться віти і струнка постава –
Ніхто не зачіпа її нічим.

А тій, з плодами, то нема спасіння –
Її і трусять, і дрючками б’ють,
На віти зігнуті летить каміння,
Бо всякий хоче яблука добуть.

Отак воно ведеться і між нами –
Добро тому, в кого плодів нема;
Коли ж тебе трясуть і б’ють дрючками,
То ти живеш на світі недарма.