У казематі


Посіріли стіни в казематі,
В ньому тільки я та день.
День ввійшов нечутно через грати
І розмову пошепки веде.

“ – Що приніс?” “ – Нічого. Крихту неба
і хмаринку в ґратах. Це і все.
Дзвін церковний долетить до тебе,
Сміх дитячий вітер донесе.

А опівдні прилетить ще голуб,
Поворкоче тихо на вікні.
І на стінку надивившись голу,
Ти побачиш друзів на стіні.

Все стерпи! Це тяжко, як не знати.
Ти поетам справжнім вже рідня.
І коли б не ви у казематах,
То на світі не було б і дня”.

День пішов, і почорніли тіні,
Та мені все чути його річ.
А надворі – вітру голосіння,
В казематі – ніч.