Усміх весни


Я стрічав весну у казематі,
Я не знав, яка вона іде,
Чи летять вже вісники крилаті,
Чи трава зелена десь росте.

Думав, що від туги тут загину,
Не для мене весняний привіт,
Не для мене і пісні пташині,
Сонця усміх, квітів первоцвіт.

А весна згадала і про мене
Надіслала радість і мені:
Горобці від рання і до темна
Під вікном виспівують пісні.

Як щебечуть! Весело і дзвінко!
Прямо в серце проника цей спів.
Їх на волі, мабуть, зроду віку
Я не слухав й оцінить не вмів.

А вони живуть біля в’язниці,
Щоб невільників у відчай не пустить,
Хто б це міг в похмурі кам’яниці
Стільки радості і сонця принести.

В лісі кожен може заспівати,
В полі пісня – подих із грудей.
Поспівай отут, де чорні грати,
Співом воскрешаючи людей.

Щира дяка, любі пташенята!
Ваш дарунок в душу я беру.
Знаю: з ним діждуся свого свята.
Вірю вже: від туги не помру.