Гірко!


Вікно у ґратах, як екран,
На нім горить одна-єдина зірка.
Біля в’язниці близько ресторан,
І долітають звідти крики “Гірко!”

І справді гірко. Тільки ж бо кому?
Мені вже гірше і не може бути.
Я заланцюжений, закинутий в тюрму,
Всіма покинутий і усіма забутий.

Хтось за стіною довго не засне,
А інший, чутно, десь тихенько плаче.
Тут муза й та покинула мене,
Не принесе натхнення в передачі.

Дивлюсь, як зірка гасне у імлі,
Навколо неї, може, є планети.
І може, так, як і на цій Землі,
За ґратами караються поети.

Мабуть, в поетів доля скрізь одна,
Одна веде їх нещаслива зірка.
Між ними і людьми – глуха стіна,
Тюремний каземат і вирок – “Гірко!”