Трава забуття


Дай трави забуття,
Я нічого вже більш не прошу,
Бо життю вже кінець,
Бо доходить воно до останку,
Щоб забув я усе,
Що у серці своєму ношу,
З чим я вийшов у путь
Вже давно, аж тоді на світанку.

Дай трави забуття!
Хай забуду усе, що любив.
Легше буде мені
Білий світ назавжди залишати,
Легше буде звестись
І ступити назустріч добі,
Яка втишить мій біль
І зламає для мене всі грати.

Дай трави забуття,
Щоб забув я всі муки свої,
Безліч лих і страждань,
Чим ущерть було повне життя,
Щоб забув я поля,
І ліси, і озера й гаї
І щоб сонце забув,
Дай трави забуття!
Дай трави забуття!