Вікно у ґратах, як екран, На нім горить одна-єдина зірка. Біля в’язниці близько ресторан, І долітають звідти крики “Гірко!”
І справді гірко. Тільки ж бо кому? Мені вже гірше і не може бути. Я заланцюжений, закинутий в тюрму, Всіма покинутий і усіма забутий.
Хтось за стіною довго не засне, А інший, чутно, десь тихенько плаче. Тут муза й та покинула мене, Не принесе натхнення в передачі.
Дивлюсь, як зірка гасне у імлі, Навколо неї, може, є планети. І може, так, як і на цій Землі, За ґратами караються поети.
Мабуть, в поетів доля скрізь одна, Одна веде їх нещаслива зірка. Між ними і людьми – глуха стіна, Тюремний каземат і вирок – “Гірко!”
назад
|