Про цикл "Сентиментальні варіації"


Цикл "Сентиментальні варіації” (1950 – 1960рр.) вирізняється з усього творчого доробку Івана Коваленка тим, що  вірші, які увійшли до цього циклу,  позбавлені автобіографічного підтексту.. Поет відсторонюється від свого ліричного героя, що загалом йому зовсім не притаманне...

Про цикл "Джерело"


Цикл "Джерело” поет вважав серцевиною своєї творчості. За бажанням поета саме так було названо і останню прижиттєву збірку, що починалася однойменним віршем. Саме за ці вірші Коваленко потрапив до  неволі. Як свідомого борця з тоталітаризмом характеризує поета тематика поезій, що увійшли до цього циклу.  Це стражденна палка любов до України («Моїй Батьківщині», «Джерело», «На могилі моїй», триптих «Віра, надія, любов», «Ще раз про ХХ вік»), але водночас і зневажливе іронічно-гірке ставлення до «шароварщини» («Гопак», «Іспанські танці»). Оспівування національних українських символів («Червона калина»,  «Бандура», «Дніпро»).  Полум’яні вірші про роль поета як духовного лідера у боротьбі із злочинним режимом («У поета тільки слово») і про трагічну долю митців, що полягли у цій боротьбі («Вірш з примітивними римами»). Біль по закатованим українцям («Калиновий сум», «Дзвін мого серця», «Не мене»).  Засудження користолюбства, продажності, зрадництва («Іуди», «До Діогена», «Дрібніють люди»). Звернення до величної постаті Кобзаря, наслідування шевченковій манері віршування («Намалюй мені Тараса», «На біржі поезії», «Не став би зроду віршувать», «Вступ до знищеної поеми») та інші...

Про цикл "На світанку"


У збірці юнацькі вірші Івана Коваленка об’єднані в цикл "На світанку” (1939–1940, Київ). Вони легкі, прозорі, молоді, аж сяють відчуттям щастя, що живе в молодому поетовому серці. Читач зустріне такі довершені поезії, як "Другові”, "Легенькі хмарини пливуть за вікном...”, "Туман прославсь над сонним містом...” Уже в ранніх віршах Коваленка ми зустрічаємо і кільцеве оформлення вірша, і оригінальні образи, і майстерні алітерації, і приклади художнього словотворення, і особливу „коваленківську” ритміку, і музикальність, що будуть характерні для всієї творчості поета.
Особливу увагу привертає вірш „У хлібах”, котрий свідчить про те, що Коваленко як поет відбувся якось відразу, без тривалого навчання поетичному ремеслу. Піднесений, мажорний лад, вправна поетична техніка, художні знахідки, національний колорит, тонкий ліризм, економні використання художніх засобів, чіткий пружний ритм, чарівні словотвори – такі риси притаманні віршу, про який іде мова.

"Я тим щасливий, що живу..."


Я тим щасливий, що живу,
Що можу бачить і любить
Людей, і сонце, і траву,
І неба ясную блакить...


"Довго темно й безпросвітно..."


Довго темно й безпросвітно
У моїм було житті,
Та ось зіронька привітно
Спалахнула на путі...


"Якщо сум тебе поборе..."


Якщо сум тебе поборе,
Глянь на мить у вічність ти.
Вийди в ніч, там небо – море,
В нім летять, горять світи...


"Літня ніч, і, ніби в морі..."


Літня ніч, і, ніби в морі,
Порозкидані вогні,
В темнім небі сяють зорі
Віковічно мовчазні...


Ніжність


По світу довго я блукав,
Тепла шукав я і привіту,
І ніжність ту, що в серці мав,
Я розгубив, розніс по світу...


"У вас чудові сині очі..."


У вас чудові сині очі,
А що за ними? Глибина,
Тривога дня, чи темінь ночі,
Чи ніжність, схована до дна?..