Людина і море


Ш.БОДЛЕР

Людино вільна, вічно будеш ти,
Як дзеркало своє, кохати ніжно море, –
Воно твоя душа, гіркі його простори,
І в прірвах дум твоїх не менше гіркоти.

В своє зображення ти любиш поринать
І обіймать його руками і очима,
Щоб серцю дать від власних бур спочинуть
В стихії цій, що дика і страшна.

Обох, таємних, вас ніколи не збагнуть,
О, хто сягне до дна твого, людино?
О, море, хто пізна скарби в твоїх глибинах, –
Ревниво кожен з вас ховає таїну.

І все ж віками вам стає снаги
Безжально й люто битись між собою,
Бо так ви любите і кров, і смерть обоє,
О, вічні вояки, брати і вороги.

1974, Урал