Прощання з книгою


Ю.ЛЕВІТАНСЬКИЙ

Нескінченної спіралі безкінечні віражі.
Знизу вгору безліч східців – ти біжи по них, біжи...
Там вгорі, під самим дахом, у пітьмі вас жде вікно;
Фільм життя мого там крутять, чорно-біле йде кіно.
Вибрав я сюжет правдивий. Він отам, в моїм вікні.
Поряд з іншими в нім граю роль, що випала мені.

Невідомий виконавець, не сумую зовсім я,
Що в афішах велетенських роль не значиться моя,
Що в переліку артистів вам шукать мене дарма –
В довгих списках виконавців мого прізвища нема...

Все проходить у цім світі. Світло дня заступить тьма.
Все проходить і минає: ми прийшли – і нас нема.
Все проходить і зникає хтозна-звідки і куди,
Все проходить, та безслідно не зникає назавжди!

І я, граючи в цім фільмі, сам дивлюсь, немов глядач,
Як течуть мої хвилини, миті злетів і невдач;
Як із іншими зсукалась тонка ниточка життя,
Де лиш раз усе буває, не буває вороття!..

Це тому, що у цій драмі – хай ти блазень, чи король –
Дві ти ролі не зіграєш! Лиш одна у тебе роль!..
І я, граючи в сюжеті, плачу сам і регочу.
Щоб зіграти роль цю гідно, дуже дорого плачу,
Не дрібними мідяками! Всім життям своїм плачу!
І за те, що гірко плачу, і за те, що регочу!..

1967, Боярка